Кабінет Міністрів дозволив виїжджати за кордон чоловікам віком від 18 до 22 років включно.
Про це йдеться в опублікованій постанові.
Перед цим народний депутат Олексій Гончаренко опублікував непідписану постанову Кабінету Міністрів, де стверджувалося, що перетинати кордон під час воєнного стану зможуть чоловіки віком до 22 років, тобто віком 18-21 рік.
Хоча напередодні представник уряду у Верховній Раді Тарас Мельничук зазначав, що в постанові буде йтися про юнаків віком від 18 до 22 років включно. Відтак Гончаренко звинуватив урядовців в обмані. А пізніше додав, що постанову переписали, аби вона охоплювала чоловіків до 22 років включно.
Що треба для виїзду?
Для перетину кордону необхідно мати: паспортний документ, що дає право на виїзд за кордон;
військово-обліковий документ (зокрема в електронній формі), який пред’являється на вимогу представника Державної прикордонної служби.
Однак ця норма не поширюється на людей, які обіймають визначені посади в органах державної влади, державних органах та органах місцевого самоврядування. Такі посадовці можуть виїжджати за кордон лише у службове відрядження.
Прем’єр-міністерка Юлія Свириденко казала, що рішення поширюється також на молодих чоловіків, які проживають за кордоном: «Це рішення стосується також громадян, які з різних причин опинились за кордоном. Ми хочемо, щоб українці максимально зберігали звʼязки з Україною».
Зміни набирають чинності наступного дня після офіційного опублікування постанови.
Що передувало
12 серпня президент Володимир Зеленський розповів, що запропонував уряду та військовому командуванню опрацювати можливість спрощення перетину державного кордону для молодих українців. За його словами, це «позитивна, правильна історія», яка допоможе молодим українцям зберегти звʼязки з Україною та реалізуватися в навчанні передусім в Україні.
Окрім урядової постанови, виїзд молодих чоловіків пропонують врегулювати законопроєктами. До Верховної Ради внесли два документи, які пропонують дозволити виїжджати молодим чоловікам. Так, один законопроєкт передбачає дозвіл на виїзд для людей 18-22 років, а інший відкриває таку можливість для чоловіків віком до 25 років.
Зараз у зв’язку з дією воєнного стану та загальною мобілізацією в Україні чоловікам віком від 18 до 60 років заборонено виїжджати за кордон. Однак для певних категорій діють винятки, зокрема для людей з інвалідністю, багатодітних батьків, волонтерів, водіїв-чоловіків, які допомагають перевозити гуманітарні вантажі.
Джерело: https://hromadske.ua/polityka/250316-uriad-dozvolyv-vyyizdzaty-za-kordon-cholovikam-vkliuchno-do-22-rokiv-postanova?_
На українському театрі військових дій Сполучені Штати наразі утримують передову виключно завдяки супутниковій мережі Starlink. Саме ця технологія, а не дипломатія, забезпечує зв'язок між українськими безпілотниками. Якби Франція замінила її європейською інфраструктурою, Вашингтон втратив би один із небагатьох оперативних інструментів, що залишилися, окрім лише 40% військових поставок до Києва. На той момент у Сполучених Штатів залишилося б мало карт для гри на Алясці.
Але проблема не лише технологічна. Вона історична, політична та моральна. Після розпаду Радянського Союзу поява демократичних республік у Східній Європі виявила правду, яку багато хто вдає, що ігнорує: Російська Федерація більше не має легітимності. Це пострадянська конструкція, яка увічнює імперіалістичні міфи, фальсифікує власну історію та історію Києва, а також придушує право на самовизначення своїх народів. Її неможливо реформувати. Її потрібно ліквідувати.
Однак є й ті, хто продовжує взаємодіяти з Москвою, ніби це нормальна держава. Дональд Трамп, будучи президентом, визнав Російську Федерацію легітимним співрозмовником, ігноруючи той факт, що формально вона не існує в ООН: це все ще СРСР, але під маскуванням. Це визнання — не просто дипломатична помилка. Це зрада. Воно шкодить Сполученим Штатам, Україні, Європі та всьому світу.
Правда полягає в тому, що справедливий мир несумісний з політичним виживанням Володимира Путіна. Поки він та його армія залишаються при владі, будь-які переговори будуть фарсом. Мир вимагає повної поразки російського режиму, рішучого втручання Організації Об'єднаних Націй та коаліції демократичних держав, готових забезпечити виконання міжнародних резолюцій. Тільки таким чином східні регіони України та Крим можуть бути звільнені, реінтегровані та тимчасово керовані силами ООН.
Ця коаліція вже існує. До його складу входять європейські країни, які обрали шлях свободи:
• Франція – президент Еммануель Макрон
• Німеччина – канцлер Фрідріх Мерц
• Велика Британія – прем'єр-міністр Кір Стармер
• Польща – прем'єр-міністр Дональд Туск
• Італія – президент Республіки Серджіо Маттарелла
Міністерство закордонних справ Росії нещодавно включило Маттареллу до офіційного списку «русофобів» через його виступ в Марсельському університеті, в якому він провів паралелі між нацистським експансіонізмом Третього рейху та нинішньою російською агресією проти України.
До цих лідерів приєдналися президент Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн та президент Фінляндії Александр Стубб. Усі вони підписали спільну заяву напередодні саміту Трамп-Путін, повторивши, що «кінець війни має бути справедливим» і що «без України неможливо досягти миру».
Президент України Володимир Зеленський рішуче повторив цю позицію: «Зараз нам потрібна не пауза у вбивствах, а справжній і тривалий мир. Не припинення вогню за кілька місяців, а негайно. Україна не відмовиться від своєї території. Президент Трамп має необхідний вплив і рішучість. Ми підтримали всі його пропозиції, але мир має бути справедливим».
Однак сам Трамп нещодавно погрожував запровадити вторинні санкції проти країн, які продовжують торгувати з Росією, зокрема в енергетичному секторі. Ультиматум був чітким: до 8 серпня ті, хто не виконає його вимог, зіткнуться з економічними наслідками. Але термін минув, а санкції ще не впроваджено. Тож ми запитуємо: наскільки правдоподібною є ця погроза? Яку реальну вагу мають слова Трампа, якщо вони не підкріплені конкретними діями?
Але зараз не час для обережності. Це момент істини. І правда полягає в тому, що, на мою думку, мир може настати лише через поразку режиму Путіна та повне відновлення суверенітету України.
Автор Джуліо де Ніколаїс д'Аффлітто
Про автора: Джуліо де Ніколаїс д'Аффлітто – італійський журналіст і геополітик із глибоким та сміливим баченням міжнародної динаміки, зростання громадянської та демократичної свідомості українського народу, зокрема російсько-українського конфлікту з 1941 по 1954 рік (а потім з 2014 року дотепер), та переосмислення європейського порядку. Він працює журналістом з 2004 року, а у своїх статтях, опублікованих на DonnaDonna.eu, RomaMeeting.it, La Discussione, Radici Cristiane, L'Opinione, Radio Liberty, 1+1 tv та RadioUkrEurope.com, Джуліо з історичною точністю стверджує, що передумови існування Російської Федерації (або Росії) зникли, і він рішуче захищає суверенну ідентичність України, розглядаючи її як оплот європейської цивілізації.
16 травня фронтмен гурту U2 Боно представив на кінофестивалі у Каннах документальну стрічку «Боно: Історії капітуляції». На червоному хіднику його супроводжували актор Шон Пенн, гітарист The Edge та українські військові, які є учасниками платформи «Культурні сили». Про це повідомили в «Культурних силах».
Хто відвідав кінофестиваль. До заходу долучилися такі українські військові та музиканти:
Тарас Столяр — бандурист, розвідник 112-ї бригади ТрО, служить у ЗСУ з 24 лютого 2022 року;
Ольга Рукавішнікова — скрипалька, гранатометниця, служить з першого дня повномасштабного вторгнення, отримала п’ять поранень і втратила око;
Юрій Іваськевич — оперний співак, стрілець 110-ї бригади ТрО, з 24 лютого 2022 року на фронті. Улітку 2023 року втратив ногу на міні;
Валерій Широков — навідник мінометного розрахунку в ТРО із бойовим досвідом та прес-аташе «Культурних сил»;
Артем Познанський — солдат 59-ї ОШБР та оператор «Культурних сил»;
Сергій Іванчук — оперний співак і волонтер, у нього стріляли російські військові під час евакуації родини 10 березня 2022 року. Отримав шість кульових поранень, одне з яких пробило легені.
Після премʼєри відбулася закрита музична подія, на якій прозвучали твори українських і світових композиторів — «Мелодія» Мирослава Скорика, уривки з італійської опери та «Дума» Дремлюги. У залі були міністерка культури Франції, вдова й донька Лучано Паваротті, Боно, The Edge, Шон Пенн, а також родичі Джорджа Клуні.
Джерело:https://shotam.info/ukrainski-viyskovi-vyyshly-na-chervonu-dorizhku-kannskoho-kinofestyvaliu/
Міністри закордонних справ та інші представники держав-учасниць Коаліції зі створення спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України привітали завершення технічної роботи над проєктами необхідних для цього правових інструментів.
Про це йдеться у заяві учасників зустрічі у Львові 9 травня, передає Укрінформ.
«Ми підтверджуємо критичну важливість Спеціального трибуналу у здійсненні правосуддя шляхом притягнення до відповідальності тих, хто несе найбільшу відповідальність за цей найтяжчий міжнародний злочин, скоєний проти України… Ми підтверджуємо нашу незмінну відданість процесу створення Спеціального трибуналу в рамках Ради Європи, якнайшвидшому початку його діяльності підтримці його ефективного функціонування», - зазначили представники Коаліції держав.
Вони підкреслили центральну роль Ради Європи у створенні Спеціального трибуналу, визнали значний внесок Європейської комісії та Європейської служби зовнішньої діяльності і закликали інші держави та міжнародні організації приєднатися до їхніх зусиль та активно сприяти діяльності Спеціального трибуналу.
Представники Коаліції також поінформували, що наступним кроком на шляху до формалізації створення Спецтрибуналу в межах Ради Європи буде засідання Комітету міністрів Ради Європи в Люксембурзі 13-14 травня.
Заява була узгоджена в присутності високого представника ЄС із закордонних справ і політики безпеки Каї Каллас та комісара Європейського Союзу з питань демократії, правосуддя, верховенства права та захисту прав споживачів Майкла Мак-Грата.
Зустріч у Львові міністрів закордонних справ ЄС / Фото: Анастасія Смольєнко, Укрінформ
Як наголосила глава зовнішньополітичного відомства ЄС Кая Каллас, агресія Росії не повинна залишитися без покарання, і саме тому створення спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України є вкрай важливим.
“Цей трибунал забезпечить притягнення до відповідальності найбільш відповідальних за агресію проти України. Кожен сантиметр цієї війни задокументовано. Ми живемо в епоху інформації - все задокументовано, і немає місця для безкарності. Агресія Росії не може залишитися безкарною, тому створення цього трибуналу надзвичайно важливе. Я дякую всім тим країнам, які зробили свій внесок. А також я запрошую всі інші країни, які стоять на боці миру та справедливості, приєднатися до цих зусиль”, - сказала вона під час спільної пресконференції з Премʼєр-міністром Денисом Шмигалем та міністром закордонних справ України Андрієм Сибігою за підсумками неформальної зустрічі глав МЗС країн Євросоюзу у Львові.
Премʼєр-міністр Денис Шмигаль заявив на пресконференції, що Україна очікує на лаві підсудних російських політиків, які віддавали накази про початок здійснення неспровокованої агресії проти України.
"Україна ніколи не пробачить злочинів, які Росія зробила на нашій території з нашими людьми, з нашими містами. Ми не зможемо забути ані Бучу, ані Ізюм, ні Маріуполь, ні Кривий Ріг, ні Суми... Ці злочини відбуваються з першого дня і до сьогодні. І це неможливо забути ні нашому поколінню, ні наступним. Коли ви питаєте, чи український народ може очікувати на лаві підсудних російських політиків — звичайно, ми будемо очікувати і будемо все для цього робити", - сказав він. Шмигаль нагадав, що сьогодні органи прокуратури реєструють конкретні воєнні злочини та осіб, до них причетних. За його словами, в органах прокуратури у провадженні перебувають справи по більш ніж 190 тисячах таких злочинів.
Водночас прем'єр зауважив, що інструменти Міжнародного кримінального суду не дають Україні легальної підстави для засудження самого злочину воєнної агресії — прийняття рішення про здійснення неспровокованої агресії Росії проти України, яке ухвалювало вище політичне керівництво РФ.
Глава уряду висловив вдячність європейським партнерам за підтримку ідеї створення спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України.
Як повідомляв Укрінформ, заступниця керівника Офісу Президента Ірина Мудра поінформувала, що у 2025 році може бути побудована юридична база для роботи спеціального трибуналу щодо злочину агресії РФ проти України. Початок роботи очікується вже наступного року.
Джерело: https://www.ukrinform.ua/rubric-polytics/3991141-evropejski-diplomati-u-lvovi-vislovili-politicnu-pidtrimku-spectribunalu-dla-rosii.html#
Архів фотографів Юозаса Валюшайтіса та Леонардаса Скірпстаса/Юозаса Валюшайтіса. фото / Фото Юозаса Валюшайтіса.
Це не помилка у заголовку, який я прочитав у литовському виданні, а невеликий спогад литовця по крові, а українця по духу фотографа Юозаса Валюшайтіса, який почав фотографувати Україну більше двадцяти років тому, коли опинився втягнутим у вир політичних подій у нашій країні. Його об'єктив зафіксував Помаранчеву революцію, він брав участь у маршах свободи Майдану та організовував акції на підтримку України в Литві.
Я маю честь назвати його другом з більш як десятиріччям активної дружби близьких по духу людей. Вже й не пригадаю, як вперше зустрів Юозаса Валюшайтіса — литовськиого фотохудожника, який відіграв помітну роль у висвітленні обох українських революцій: Помаранчевої (2004–2005) та Революції Гідності (2013–2014). Це було ще до нашого знайомства У травні 2004 року Валюшайтіс вперше приїхав до Києва на запрошення видавництва «Бальтія-Друк» для створення архітектурного фотопутівника. Під час свого перебування він став свідком святкувань 9 травня, які залишили на нього сильне враження. Згодом, восени того ж року, він знову відвідав Київ і став безпосереднім учасником Помаранчевої революції, документуючи події через об'єктив своєї камери.
Ось як згадував про ті дні, ще 08 05 2014, в інтервʼю Юозас, для литовського видання «15 хвилин»:
2004 року. Навесні литовський видавець, який живе в Києві та має власне видавництво, запросив мене створити фотоальбом про архітектуру цього міста. До революції залишалося півроку. – У 2004 році мені випала нагода пожити в Києві 10 місяців. На перший погляд, це був збіг обставин, але коли дивишся на це з точки зору часу, бачиш, що щось веде тебе по життю. Навесні 2004 року литовський видавець, який жив у Києві та мав власне видавництво, запросив мене створити фотоальбом про архітектуру цього міста. До революції залишалося півроку. Я працював п'ять тижнів. Їм сподобалися мої фотографії, і я отримав запрошення приїхати восени, коли листя буде барвистим. Київ – це, перш за все, місто дерев. Я прибув 1 жовтня. Через кілька днів під моїми вікнами розпочався перший мітинг, коли Віктор Ющенко повернувся з Австрії після отруєння. Передвиборчий плакат Віктора Ющенка / Юозас Валюшайтіс реф. Шість тисяч студентів зібралися у Подільському районі Києва. Я зрозумів, що продовжувати займатися архітектурною фотографією було б легковажно. Я почав фотографувати події. Через місяць я повернувся до Литви, де залишався до президентських виборів у Україні, коли було викрито фальсифікації, і люди вийшли на вулиці. Учасники Помаранчевої революції / Юозас Валюшайтіс, посилання Друзі з України почали мені телефонувати та запрошувати повернутися. Я повернувся і продовжив фотографувати. До інавгурації В. Ющенка та призначення Юлії Тимошенко прем'єр-міністром я був в Україні шість разів. Я зустрів сотні людей – художників, артистів, акторів, режисерів, операторів, співаків, музикантів. Я вивчив українську. Ми організували першу у світі фотовиставку про українську революцію. Це відбулося у Верховній Раді. Було чітко зрозуміло, наскільки величезним був духовний потенціал цієї нації. Приходили молоді, освічені люди. – Чи схоже це на події в Литві 1988-1990 років? Українець – це не просто національність. Це самосвідомість. – Помаранчеву революцію порівнювали із Саюді. Але, побувавши там, можу сказати, що нічого подібного не було. Історія України – це історія України. Вперше підняти 3 мільйони людей було неймовірно. Це спричинило прорив у Радянському Союзі. В Україні майже 50 мільйонів. Це інший масштаб, інша політична реальність. Це українське повстання – це народження нової української нації.
Юозас Валюшайтіс тоді заявив: Українець – це не просто національність. Це самосвідомість. Сьогодні і українські татари, і українські росіяни кажуть: «Ми — українці». Це громадянство, зв'язок з батьківщиною.
Петро Олар кінорежисер, - побратим Юозаса Валюшайтіса
Використано фрагмент інтервʼю: https://www.15min.lt/naujiena/aktualu/interviu/desimtmeti-ukraina-fotografuojantis-juozas-valiusaitis-dabar-girdime-dvesiancios-rusijos-kriokima-599-444662?utm_medium=copied
Здавна кожен регіон України мав свої традиції та особливості писанкарства. Одного погляду на писанку було достатньо, щоб сказати в якій області її було виготовлено та що саме хотів сказати автор писанки (деякі з писанок розповідали цілі історії про життя людини чи цілої родини). То якими ж були відмінності між писанками різних областей.
Лемківщина. Тут поширеними були одно- та двоколірні писанки: червоні, жовті, помаранчеві, зелені, блакитні та білі (чорний колір майже не зустрічався). На великодніх писанках лемки зображали сонце, зорі, хрести та троянди (ружі).
На писанках Бойківщини нараховувалось до 100 варіацій малюнків: зірки, кривульки, тричверті, спіралі тощо. Кожен символ ніс своє значення. Наприклад, арійський символ сонця (свастика) був побажанням довголіття та щастя, кривульки та спіралі – символізували «нитку життя (долі), життєвий шлях» та вічність руху сонця.
Писанки Гуцульщини вважались найінформативнішими – на них можна було прочитати цілу історію про життя людини. Початково гуцульські писанки мали жовтогаряче забарвлення, пізніше на них з’явились й інші кольори: блакитний, червоний, рожевий та фіолетовий. Кожен колір мав символічне значення: чорний – земля,червоний – життя, сила, здоров’я та кохання, білий – чистота та святість, жовтий – колір сонця та достатку, зелений – весна та пробудження природи від зимового сну. Серед візерунків на гуцульських писанках зустрічаються хрест (символ Бога), трикутник (подружня пара), драбинка (символ прагнення до вищого), дерево (древо життя, древо роду), а також тваринні та рослинні мотиви: дубові листочки (сила), колоски (достаток, гарний врожай), пташки. Гуцульські писанки вирізняються тонкістю, ніжністю та мініатюрністю.
Космацькі писанки є більш барвистим різновидом гуцульських писанок. Традиційно на них зображали геометричні візерунки, які поєднувались з деревом життя (гілочкою з птахами), гуцульською хатою, кониками, метеликами, рибками тощо. Зустрічаються на них і квіти-ружі.
Покутські писанки мають зелене, синє, червоне, коричневе або жовте тло, на яке нанесено великий малюнок з рослинними мотивами та ліній, які ділять писанку навпіл або на більше дрібних частин. Характерною ознакою цих писанок є яскраві контрастні плями на всій площині яйця.
На Буковині популярними були геометричні малюнки досить великого розміру. Серед орнаментів зустрічались смужки, розети, які розміщувались на темно-червоному або чорному тлі.
Прикарпатські писанки мають жовте, помаранчеве та чорне забарвлення. На писанках зображають церкви з хрестами, свастику та розп'яття зі схематично зображеною людиною.
Сокальські писанки вирізняються деталізованими переважно рослинними мотивами, нанесеними на червоне, чорне, темно-зелене чи бузкове тло (інколи малюнки наносять і на нефарбовані яйця). Серед популярних орнаментів: дубове листя, гачкові хрести, решітки, сонечка, вітрячки, метелики тощо.
На Поділлі поширені писанки темних кольорів: чорного, фіолетового та коричневого. Візерунки також мають неяскраве забарвлення: чорного, червоного та білого кольору (інколи зустрічається жовтий та зелений). Серед орнаментів геометричні, рослинні та тваринні мотиви: дубове листя, курячі лапки, черепашки тощо. На писанках-подарунках малювати візерунки-побажання. Наприклад, для дітей зображали квіточки та метеликів, для хліборобів – колоски, як символ гарного врожаю.
У Причорномор’ї найпопулярнішими кольорами для писанок було поєднання синього та зеленого, червоного та чорного, а також жовтого та зеленого кольорів. Орнаменти найчастіше були геометричні та рослинні.
На Наддніпрянщині на писанках зображали рослинні мотиви на чорному, темно-вишневому, червоному, інколи й зеленому тлі. Писанку розділяли на поля. Квіти завжди зображували розгорнутими і вони мали біле, жовте та червоне забарвлення.
Писанки Полтавщини були білого, жовтого та зеленого кольорів з червоними, коричневими, чорними та зеленими орнаментами. Основним мотивом розпису були рослинні мотиви, які доповнювались зображенням людей та тварин.
Писанки з Київщини дещо схожі на полтавські, однак тут частіше зустрічаються геометричні мотиви (трикутники, зірочки), тваринні (курячі лапки) та зображення квітів. Кольори орнаментів більш насиченні та досить великого розміру. Київські писанки вирізняються яскравими зображеннями солярних знаків та рослинних мотивів.
На Чернігівщині переважають писанки білого, червоного та чорного кольорів. Серед орнаментів солярні та рослинні мотиви (геометричні майже не зустрічаються): хмелики, ружі, безконечники, хвильки тощо.
Для писанок Запоріжжя характерні рослинні мотиви, зображенні широкими лініями чорного та червоного кольорів.
На дніпропетровських писанках вдало поєднуються геометричні та рослинні орнаменти насичених кольорів.
Солярні мотиви та знаки води – характерні орнаменти на писанках Черкащини. Найчастіше на них зображають схід сонця, як символ нового життя.
Писанки Тернопільщини прикрашають хвильки, безкінечники, кривульки, павучки та квіти. Також тут поширенні чорні писанки з орнаментом білого, синього, жовтого (інколи червоного) кольорів.
Волинську писанку ділять на кілька парних полів, на яких зображають вітрячки, грабельки та спіральки, на вишневому або зеленому тлі – колір орнаменту: жовтий, помаранчевий, червоний, білий, рожевий. На писанках поширене поєднання геометричних та рослинних орнаментів: символів родючості, землі та води (трикутники, решіточки, хвилясті лінії).
Писанки Львівщини мають геометричні візерунки (трикутники), солярні мотиви та рослинні орнаменти. На деяких зустрічаються зображення птахів, хрестів, символи води. Для львівських писанок притаманна деталізація та дрібність малюнку.
href="https://radioukreurope.com/wp-content/uploads/2025/04/21.webp">
На писанках Житомирщини зустрічаються рослинні мотиви та дзеркальна симетрія (писанку часто ділять на чотири частини і кожна є віддзеркаленням). Найпоширеніші орнаменти – дзвоники, тюльпани та троянди.
На рівненських писанках найчастіше зустрічаються геометричні та рослинні мотиви, зображенні на зеленому або червоному тлі. Колір орнаменту білий, червоний, жовтий, зелений.
На Вінниччині та Хмельниччині писанки мають яскраві геометричні та рослинні орнаменти досить великого розміру. Цим писанкам притаманна певна грубість виконання та форм. Орнаменти: паралельні лінії (символ води), зиґзаґи, спіралі, кривульки, свасти та ламанні хрести.
Писанки Сумщини традиційно ділять на дві частини (малюнок на кожну наносить однаковий). Характерні орнаменти: солярні знаки (зорі, сонечко). Кольори орнаменту червоний, білий (тло найчастіше чорного кольору, як і в тернопільських писанок).
Харківські писанки мають темне забарвлення: чорний, темно-червоний або зелений кольори. Орнаменти спокійних кольорів: коричневого, жовтого, білого. Найпоширеніші символи: дубові листочки, тюльпани, ружі, зірки.
Для писанок Південної України характерні яскраві та контрастні кольори, великі малюнки з невеликою кількістю деталей. Поширеними є геометричні мотиві, що поєднуються рослинними символами.
Підготував Петро Олар