“Я бачу цей світ як суміш життя і смерті, абсурду і молитви.
Морг — це не місце для страху, це місце, де можна побачити себе без маски. Я хочу, щоб глядач сміявся, навіть коли боляче. Бо сміх — це форма духовного очищення, а мистецтво — доказ, що ми ще не мертві.” — Петро Олар
Я - Петро Олар. український кінорежисер живу і творю в Литві, Маю, чудову ідею та режисерське бачення для народної кінокомедії «ТОВ МОРГ. Місце останньої реєстрації громадян» — у форматі професійного режисерського концепту, який допоможе при створенні сценарію, постановці, та у презентації продюсерам. Фільм ТОВ МОРГ, може стати гострою соціальною комедією з елементами абсурду, гротеску і гоголівського сарказму. Синопсис і логлайн, написані у відповідному стилі поради ваші як спеціаліста. українця який за добрі реформи в також пацієнта. Допоможіть порадами і критикою та застереженнями щоб не зробити того що фільм Слуга... головне не нашкодити в мати навіть висміяне здоров'я і найкращу медицину. Дякую.
Назва фільму: ТОВ МОРГ. Місце останньої реєстрації громадян
Формат: повнометражна комедійна сатира (90 хв)
Місце дії: вигадане українсько-балтійське містечко на узбережжі — символічна межа між життям і смертю, між Україною та світом
Стиль: гоголівський гротеск + сюрреалістична поезія + документальна правда (дух Гоголя як коментатор і совість фільму)
Головні ідеї: «Ми сміємося, щоб не зникнути остаточно.» «Навіть смерть не страшна, коли система мертвіша за тебе.»
Ключові та головні персонажі:
Головний лікар-приватизатор Павло Семенович, — цинічний реформатор, лікар — цинік і поет. Його фраза: «Тіло — це костюм для душі, але хтось його здав не в хімчистку, а в морг.»який перетворив смерть на бізнес.
Раїса, бухгалтерка — вірна системі й печатці, жінка, що веде облік живих і мертвих. Бухгалтерка Раїса вимагає премію за “економію на вінках”.
Мері, американська волонтерка — символ наївної доброти й міжнародної допомоги, що потрапила у гоголівську бюрократію.
Мер міста — бюрократ до кісток: «Якщо душа не зареєстрована, значить, її не існує.» Мер вимагає “законного обґрунтування смерті”, бо статистика не сходиться.
Журналістка Аня — відображення його совісті.
Дух Гоголя — оповідач, коментатор і «совість фільму».
Пацієнт, який не помер до кінця (Голобородько) — простий чоловік, який «офіційно» мертвий, але живий, як символ українського народу.
Мер міста — політик-бюрократ, що відкриває пам’ятник реформі.
Священник — прагне зберегти духовність, але змушений благословляти ТОВ.
Шофер катафалка “Tesla” — молодий іронічний хлопець, який мріє про блогерську славу і транслює похорони в TikTok. шофер катафалка на Tesla влаштовує нічні перегони на кладовище, “бо там без світлофорів.
Іван ( позивний Куля) лежить на холодному металевому каталці серед рядів «спокійних» трупів. Він не прокидається від звичного тремтіння сирен – навчився ігнорувати тивогу – а від паніки і домовленостей, хто з мертвих «вата» буде евакуйований першим.Іван-Куля (про себе, в думках):
«Тут всі командують одночасно. Хтось спитає: «А чи безпечна смерть?» А хтось у Морзі точно знає, що тут надійно…»
Василь Позитивний, герой серед бюрократів. Він виглядає так, ніби щойно вийшов з безвісного фронтового документа, а насправді він – живий труп для системи. Він смикає папки, які падають на підлогу, як град, і намагається самоствердитися:
Василь:«Хто тут взяв на себе відповідальність?! Хто буде командувати?!»
В коридор ввалюються військові, але не кіношні спецназівці — це наші українські Швейки: нерівні чоботи, повішена ложка на ремінь, каска з наколкою «Не панікуй», у одного козацький шаровари, у іншого — краватка поверх бронежилета. Вони говорять швидко, без пафосу, із гумором, як люди, що знають: виживати — означає жартувати.
Один із них (завжди з пачкою сірників) — Петро-Жартівник — розкладає карту на каталці й вимовляє, ніби це мапа скарбів:
Петро-Жартівник (з поважністю):
— Шукаєм у МОЗ ту саму тітку, що підпише — аби ми стали «бойова одиниця» офіційно. Бо без штампу — ніякого штандарта.
Другий, Ярема-Логіст, дістає з-за пазухи моток вишиванки й прикріплює її на лампу:
Ярема:— Наша зброя — це порядок і пиріжки. Хто має печатку — той має слово.
Із глибини моргу виходить Мати Микиття — немов сама народна совість: середніх років, з серпанком на плечах, із сумкою повною хусток і домашнього сала. Вона дивиться на військо, піднімає вказівний палець і починає «виховний» монолог, який скоріш заряджає, ніж сварить:
Священник Михайло — спокійний і трохи божевільний: «Ми всі просто в процесі переходу. Але ніхто не подав заяву на вихід.»Священник читає службу за тими, хто ще не помер, “на всяк випадок”.
Паралельно Павло починає чути голос — духа Гоголя, який сидить у морзі як консультант із “постсмертної комунікації”. Він коментує все, що бачить, іронічно і боляче:
КОНЦЕПТ
У фільмі життя і смерть міняються місцями. Живі — працюють у мертвому морзі,
мертві — живуть у звітах, а совість — у сейфі головного лікаря. Світ комедії побудований на поєднанні бюрократичного реалізму й фантасмагорії:
• Холодильники співають,
• документи видають жарти,
• телевізор транслює реформи у прямому ефірі смерті,
• а дух Гоголя водить хоровод навколо медичних бланків.
Усе виглядає як театр абсурду, але з болісно знайомим присмаком сьогодення. КЛЮЧОВІ ТЕМИ: Реформи без душі — як форма нової смерті. Бюрократія проти людяності. Гумор як єдиний спосіб порятунку. Пам’ять про Гоголя — як моральне дзеркало.
ТОВ МОРГ «Місце Останньої Реєстрації Громадян».
ЛОГЛАЙН: У країні, де навіть смерть мусить мати прописку, звичайний «морг» перетворюється на ТОВ МОРГ «Місце Останньої Реєстрації Громадян». Тут між холодильником і бюрократичним бланком зійдуться дух Гоголя, втомлений герой Голобородько, американська волонтерка, що випадково стала міністром, і головний лікар, який за три вихідні приватизував не лише морг, а й совість. І все це — з народним сміхом до сліз і сарказмом до кісток.
СИНОПСИС: Дія відбувається у маленькому провінційному містечку, де колись була лікарня, а тепер — ТОВ «МОРГ. Місце останньої реєстрації громадян».
Після реформ і оптимізації, головний лікар (людина з дипломом і совістю в сейфі) за три вихідні дні приватизував морг і перетворив його на «сервіс повного циклу»: від останнього подиху до звіту в податкову.
На полицях — не тільки пацієнти, а й томи української літератури. Гоголь лежить поруч із медичною документацією, як символ того, що в країні навіть мертві мають реєстраційний номер і печатку.
Одного дня до цього моргу приїздить американська волонтерка, колишня медсестра польового госпіталю, яка з вірою в гуманізм і реформи стала міністром охорони здоров’я. Вона вирішила «підняти систему з колін» — але тут система вже лежить. І лежить офіційно.
Паралельно з’являється Голобородько, колишній вчитель історії, актор і президент, який після політичної «реанімації» вирішив перевірити, чи ще живий український народ. Його пускають лише як «труп тимчасово без свідомості».
Так починається трагікомічний балаган — театрально-народна фантасмагорія, де живі й мертві сперечаються, хто з них більше реформувався.
Дух Гоголя веде хоровод бюрократів, чиновники в білих халатах роблять звіт про "покращення смертності", а телевізор у кутку безупинно показує новини про чергову "медичну реформу".
Фінал — абсурдно-світлий:
на табличці біля входу замість «ТОВ МОРГ» хтось ночами дописав «ЖИВІ».
І хоч усі втомлені, але сміються. Бо сміх — останнє, що ще не приватизували.
Стиль Тон: сатирично-гумористичний, у дусі «Слуги народу» + «Мертвих душ» + «Театру на Подолі».
Мова: народно-образна, з діалогами «через сміх і сльози».
Форма: можна поставити як чорну комедію або телеспектакль-фільм у стилі театральної притчі.
Мотив: у країні, де навіть морг реформують, найжиттєздатніше — людський гумор.
1. ПРОЛОГ. “СМЕРТЬ РЕФОРМИ”
Зовнішня локація – занедбана лікарня, тепер морг.
Серед розбитих вікон і бур’янів з’являється нова вивіска:
ТОВ «МОРГ». Місце останньої реєстрації громадян.
Головний лікар у білому халаті урочисто перерізає стрічку. Камера знімає, натовп аплодує, хор місцевих бабусь співає гімн «Хай живе оптимізація».
Гумор холодний, з підтекстом — у країні навіть смерть пройшла реєстрацію.
Голос за кадром (Гоголь):
“Коли живих реєструвати нема кого, чиновник радо працює з мертвими — ті не сперечаються.”
2. “ПРИБУТТЯ МІНІСТЕРКИ”
Внутрішня локація – кабінет у морзі, де замість ікон — портрети політиків і графіки їх смертності.
Американська волонтерка, що стала міністром, приїжджає з перевіркою.
Її зустрічає головний лікар — “майстер нових реформ”, який презентує “досягнення”:
• система «труп онлайн»;
• “єМорг” – база з QR-кодами на домовинах;
• “пакет послуг для ВІП-клієнтів”.
Вона щиро намагається зрозуміти систему, але камера фіксує її подив і страх — людяність тут виглядає недоречною.
3. “ГОЛОБОРОДЬКО У ХОЛОДИЛЬНИКУ”
Темна холодильна камера.
До моргу привозять тіло “невідомого чоловіка”.
Коли двері зачиняються, він… прокидається. Це — Голобородько, колишній учитель і президент, який “вирішив перевірити, чи живий народ”.
Його приймають за “тимчасово неживого” і кладуть у звіт.
Він починає діалог з тілом поруч — духом Гоголя, який лежить іронічно усміхаючись.
Голобородько: “Я прийшов оживити націю.”
Гоголь: “Запізнився — ми вже в базі даних.
4. “БЮРОКРАТИЧНИЙ СЕАНС”
Зала моргу, перетворена на конференц-зал.
Лікар проводить “планерку”: звіт про «зменшення смертності» і “збільшення прибутку від кремації”.На екрані слайди PowerPoint: “Місцева громада — наш основний ресурс.”
“Покращення якості небуття.”
Міністерка намагається щось сказати про гуманізм, але її слова тонули в галасі звітів.
Гоголь коментує з трибуни, ніби режисер: “Сцена триває. Глядач ще не втік.”
5. “ДУХОВНА РЕФОРМА”
Підвальне приміщення моргу.
Голобородько знаходить старі книги української літератури, між ними — “Мертві душі”. Під обкладинкою — реєстраційні бланки з прізвищами місцевих чиновників.
Дух Гоголя проводить “сеанс очищення”: бюрократи знімають халати, а під ними — вишиванки, хтось грає на баяні. З’являється світло, схоже на промінь надії.
6. “ГРОМАДСЬКІ СЛУХАННЯ У МОРЗІ”
Імпровізований “народний парламент”.Місцеві мешканці приходять зі скаргами:
• «чому за смерть треба платити через ПриватБанк?»
• «чому після реформи черги не зникли, а просто лягли?»
Голобородько влаштовує “громадські слухання”. Міністерка слухає, плаче, потім сміється. Це кульмінація народного сміху — гумор як акт життя
7. “ОСТАННЯ ІНСПЕКЦІЯ”
Зовнішня локація – вечір біля входу. Генеральна репетиція відкриття нової структури реформованого моргу. Трохи нервує електро бандуистка з Лондона що запросили на концерт та поминальний обід.
Приїжджає державна комісія. Усе має бути «по протоколу».
Лікар читає звіт: “Всі громадяни зареєстровані. Живих — не виявлено.” Підписує і зникає в темряві. Повертається з двома військовими яким пропонує веб холодильник з спец катафалками, що дочекались ранку. А там когось випишуть чи роширять палати за рахунок коридорів. Ранок вечора мудріше ви тільки нам не зіпсуйте відкриття- забирайтесь як сонце зійде…
Гоголь: “Знову все в порядку. Тільки життя вийшло з кадру.”
8. ФІНАЛ. “ЖИВІ”
Ранок. Морг. Тиша.
На табличці біля входу, хтось ніччю приписав крейдою слово “ЖИВІ”.
Камера піднімається — над дахом сходить сонце.
Звуки: сміх, пісня, дитячий голос: “Мамо, вони вже не мертві?” “Ні, сину. Вони просто відпочивали.” Музика: народна, м’яка, з ноткою надії. Фінальний кадр — усмішка Гоголя, що зникає у світлі.
ДОДАТКОВІ РЕЖИСЕРСЬКІ НОТАТКИ
• Форма: напівтеатр, напівкіно. Знімати з натури, але з інтонацією “живої сцени”.
• Мова: мікс народної української з сучасними фразами, сленгом реформ.
• Саундтрек: фольклор + іронічна електроніка (як контраст життя і абсурду).
• Мета: не висміяти смерть, а оживити життя.
• Послання: “Нас не врятує жодна реформа, якщо ми не навчимося сміятися правдиво — над собою, не над ближнім.”
ЗАСТЕРЕЖЕННЯ
1. Не перетворювати сатиру в політичний памфлет.
— У центрі має бути людина і її гідність, а не конкретні політики.
2. Гумор не повинен принижувати медиків чи пацієнтів.
— Сміємося з системи, а не з людей.
3. Зберегти баланс між комедією і болем.
— Щоб глядач сміявся — і відчував, що це правда про нас усіх.
НАРОДНИЙ СЕНС :У кожного свій морг — де ховається совість, мрії чи правда. Але якщо сміємось — значить, ще живі.
ДАЛІ БУДЕ: ЯК ТРИВОГА і сирена гуде на фоні, але тут уже не паніка, а ритм. Морг перетворився на живий, абсурдно-смішний пункт опору. Та фортифікаційну споруду.
ЗВертайтесь, підтримуйте, замовляйте квитки, кількість не обмежена бо морг має песпективу, а ще за цей відкуп від смерті всього за 10 євро ви допоможете створити гарну комедію, До праці Громадяни спіавтори....
Петро ОЛАР- посметно відомий поет , трохи Боже Вільний і у співавторстві з уже громадянином України ( посмертно) Миколо Гоголем творять для Вас це що може хтось і колись назве шедевром сміху всіх часів та народів.
Мене шукайте, як крайнього у соц. мережах та пряма лінія для Вас +380681632078 , там є все... А ДЛЯ Коротка презентація для продюсерів
Фільм: «LLC OBIObitorio. ТОВ «МОРГ» Місце останньої реєстрації громадян»
Автор–режисер: Петро Олар
Логлайн
У маленькому містечку на окраїні Європи, де навіть смерть потрібно офіційно зареєструвати, приватизований обрітарій стає місцем, де живі й мертві міняються ролями — серед абсурдної бюрократії, гоголівського сарказму та глибокої людської правди.
Жанр
Соціальна комедія з елементами:
• гротеску
• абсурду
• гоголівської сатири
• поетичних і сюрреалістичних акцентів
Концепція фільму
Фільм досліджує, за допомогою гіркуватого гумору та візуальної іронії, як бездушні реформи можуть створити парадоксальний світ, у якому система «мертвіша за самих мертвих».
Тональність перегукується з Гоголем, Фелліні та абсурдом пострадянської Європи, поданим у сучасному ключі.
Обрітарій — перетворений на «LLC OBIObitorio» — є метафорою країни:
місця, де все потрібно зареєструвати, виправдати й проштампувати, навіть душу.
Місце дії
Уявне українсько-балтійське місто на узбережжі:
символічний кордон між життям і смертю, між старою Європою і новим світом.
Атмосфера: меланхолія, іронія, магічний реалізм.
Головні персонажі
• Павло Семенович — головний лікар-приватизатор, цинічний і блискучий.
• Мері — американська волонтерка, символ доброти, що зіштовхується з бюрократією.
• Голобородько — «офіційно мертвий, але живий» чоловік.
• Мер міста — абсолютний бюрократ.
• Отець Михайло — містичний і іронічний.
• Дух Гоголя — невидимий оповідач.
Чому фільм важливий
• Дає універсальне прочитання проблем бюрократії та невдалих реформ.
• Має високий фестивальний потенціал (сатира + метафора + авторський стиль).
• Поєднує соціальну комедію з глибокою філософією.
• Створює сильний, унікальний і впізнаваний світ.
Цільова аудиторія
• Європейський глядач, що любить інтелектуальну сатиру
• Міжнародні фестивалі
• Arthouse / social comedy
Візуальний стиль
• Палітра: сепія, блакитний, холодні тони з контрастами тепла людських облич.
• Театральні композиції, симетрія, деталізація.
• Елементи анімації та магічного реалізму.
Очікувана тривалість
90 хвилин.
Стан проєкту
Сценарій готовий до розширення та виробництва.
Є режисерське бачення, ключові персонажі, стиль і драматургічна структура.
Потрібен продюсер-партнер для розвитку та фіналізації проєкту.
Контакти
Повний досьє, трітмент і попередній бюджет доступні на запит.
Автор–режисер: Петро Олар
