Передмова
Світ говорить про вибори в Україні. Про графіки, рейтинги, коаліції. Про те, хто зайде у сесійну залу. А я хочу говорити про інше. Про те, кому українці готові довірити державу. Бо сьогодні новини частіше наповнені викриттями злочинів за участі депутатів і посадовців, ніж прикладами служіння. Ми чуємо про схеми, оборудки, корупційні оборудки, підозри. Ми бачимо гучні заголовки — і все рідше бачимо тих, хто працює без заголовків. І саме тому з’являється феномен — депутат без мандата. Я особисто не бачив Олега в житті. Ми не зустрічалися. Але він увійшов у моє щоденне життя — через приклад. Через дію. Через тишу, в якій він просто робить. Він повернувся з того, звідки не всі повертаються. І замість того, щоб вимагати для себе — почав будувати для інших. Його не обирали бюлетенем. Його обрали болем. Його легітимність — не в протоколах, а в очах тих, хто знову вчиться ходити. Світ питає: коли будуть вибори? А я питаю: коли ми почнемо обирати по-справжньому? Коли досвід операційної стане важливішим за досвід кулуарів?
Коли слово ветерана важитиме більше, ніж партійна дисципліна? Коли відповідальність перестане бути декорацією? Я особисто дякую тобі, Олеже, що ти є. Ти доводиш: країну тримають не мандати — її тримають люди. І дякую Уляні за це есе. Бо воно не просто розповідає історію. Воно викриває парадокс: справжня влада народжується там, де є служіння. Читайте. Зустрічайте. Беріть приклад. Бо якщо сьогодні в Україні постало б хоча б триста таких «депутатів без мандата» — ми вже жили б в іншій державі.
А я, Петро Олар,- кінорежисер майбутнього документального фільму
«Депутат без мандата. Правда як служити народу»,
Р.С. скажу просто: долю країни змінює не той, хто натискає кнопку «за», а той, після розмови з ким цю кнопку натискають інакше. Вірте. Це допомагає. В читайте !
ДЕПУТАТ БЕЗ МАНДАТА
Олег Ціздин пройшов не легкий шлях, щоб дійти до того рівня життя, де є зараз. Його шлях - це буквально історія повернення з того світу до служіння іншим.
Були контузії, були поранення. Був момент, коли серце зупинилося.
Він повернувся, але вже іншим. Там, де інші могли здаватись, Олег ставив питання: «як зробити так, щоб наступному було легше?». Сьогодні він - співзасновник компанії, де ветерани отримують безкоштовні протези. Де хлопців не просто ставлять на ноги, - їх вчать знову:
-жити
-ходити
-вірити. Він несе місію - щоб ті, хто вижив - жили.
Не одноразово депутати зверталися до Олега по пораду. Бо насправді посада - це інструмент, а не джерело впливу. Людина може мати мандат і не змінити нічого. А може не мати статусу- проте змінити життя тисячам військових та ветеранів. Поки хтось створює закон - Олег створює рішення. Він вже зробив доступ до протезування реальністю - знайшов ресурси, організував процес, допомагає безкоштовно. Це і є реальна соціальна політика без голосувань у залі. Там де система дає послугу - він дає підтримку і повернення до життя. Олег Ціздин формує спільноти, які сильніші за посади, бо:
1. Обʼєднує бізнеси.
2. Волонтерів
3. Лікарів
4. Міжнародні фонди
5. Інших ветеранів.
Створює систему, яка працює щодня, а не раз на сесію парламенту. Він є голосом для тисячів без трибуни. Він має повне моральне право і не боїться говорити про втрати, реальні потреби, адаптацію після ампутації, про те, що важливіше медаль чи можливість ходити. Його досвід - це аргумент сильніший людини, яка в політиці. Однією з важливіших праць на даний час - повертати гідність, і робить це вже сьогодні, не годує: «завтра, завтра, пізніше… Його мотивація не про жалість, вона про збереження сили країни. Його боротьба - щоб вони залишалися в строю. Країну відбудовують ті, хто вистояв. Олег переживає не лише за те, щоб воїн вижив, а й за те, щоб воїн жив повноцінно. Щоб після поранення - не залишався замкненим у чотирьох стінах, не випав із життя, не втратив віру у власну потрібність, не став списаним «системою». Кожен боєць, який повернувся з війни - тягар для держави. Саме він хоче показати та доказати навпаки, що воїн - це майбутній: будівельник; підприємець; інженер; батько; наставник; лідер громади; неофіційний психолог «для своїх». Він знає і розуміє, що якщо сьогодні не допомогти пораненому, то завтра країна втратить: ще одного фахівця, ще одного творця, ще одного сильного духом громадянина. Тому його робота - це не лише про допомогу ветеранам. Це про те, щоб ті, хто тримали фронт - змогли тримати економіку, суспільство і майбутнє країни.
Є один парадокс, про який не говорять вголос. Він більше не в строю - але саме до нього тепер прислухаються ті, хто керуємо строями. Бо він знає ціну, не з бюджету а з операційної. У сьогоденні його номер є у тих, чиї рішення впливають на тисячі життів. Він немає мандата. Але має те, чого не вистачає багатьом у сесійній залі - правду, прожиту тілом. І він несе її туди. В кабінети. У робочі групи. До тих, кого вибрав народ. Так, серед них ще попадаються чесні. Ті, хто не перебиває, хто записує. Хто після розмови каже « ми не знали». І саме туди Олег Ціздин сіє свої зерна. «Як посієш - так пожнеш». Інколи, щоб змінити закон - потрібен не депутат. А ветеран, який навчився знову стояти - і тепер вчить державу тримати рівновагу. Різниця між депутатом і ветераном у тому, що депутат бачить звіти а ветеран: як натирати гільзу, як людина боїться зробити перший крок, як тахікардія починається не від навантаження а від шуму та панічних атак. Він приносить у кабінети правду. І серед тих, кого вибрав народ ще є ті хто здається не просто послухати а й чути. Коли людина пройшла клінічну смерть, контузії - а тепер ставить інших на ноги, її слово важить більше, ніж партійна дисципліна. Бо він говорить не за рейтинг. А за тих, хто ще вчиться стояти. Долю країни зараз вирішує не той, хто натискає кнопку «за», а той, після розмови з ким цю кнопку натискають інакше.
• Якби ти був депутатом, з чого б ти почав?
• Написав законопроект переходу з військового стану у цивільне життя - ключове фізичне і ментальне здоровʼя, фінансова підтримка на період реінтеграції, супровід ветеранів. Не менш важливо бути на звʼязку 24/7, ловити моменти коли ветеран тільки повернувся з війни, щоб не зламався, не підсів на наркотичну чи алкогольну залежність. Допомагати влаштовувати на роботу, щоб не було запізно. Інакше - потрібне додаткове лікування по залежностях. Війна - у тому числі залежність. Все, що нижче може працювати, а може і не працювати, потрібно все робити через законопроект - громадські організації, удосконалити гарячу лінію по анонімності, збільшити лінію для кризових ситуації. Я входжу в урядові установи не будучи депутатом, впроваджую правильні речі, які працюють. Тим самим подаю приклад для інших ветеранів та депутатів.
Коли в залі хтось натискає кнопку «за» чи «проти» він згадує зовсім інше. Перші кроки хлопців, руки, які тремтіли від страху. Очі, в яких, вперше за довгий час зʼявилося не питання «за що мені це?!», а тихе не промовлене «невже я зможу?!». І тепер Олег приходить туди, де вирішують долю країни. Бо часто долю країни змінює не закон. А людина, яка одного дня знову піднялася на ноги - і тепер не дозволяє країні впасти на коліна. ЯКБИ СЬОГОДНІ ПОСТАЛО В УКРАЇНІ ХОЧ 300 ТАКИХ ДЕПУТАТІВ БЕЗ МАНДАТУ – НАРОД МАВ БИ ІНШУ КРАЇНУ – МРІЮ, ТИХ ХТО ЗА МЕЖО ВІЧНОСТІ…
Уляна Винник - журналіст
