Галина Соколівська : Журавкою бється моє серце, а душа болить ранами України...

Вірш Журавлі, Галини Соколовської, прилетів до мене цієї ночі., якось символічно, бо перед цим був у лісі де 1 квітня 1941 року, напередодні другою вітовою війною розстріляли мирних жителів, які як українські воїни з Іловайська йшли зеленим коридором з оточення на Волю.

Журавлина печаль.

Прощались журавель
і журавлина,
- ти любиш?
він підняв її на крила
і закружляв
на цілий, білий світ,
аж небо посміхнулося
від втіх.

Здіймаючись,
на крилах,
мов на хвилі,
відправив
поцілунки журавлині,
тай полетів
у сірій хуртовині,
щоб гнізда
захистити журавлині.

Розносилось
курликання
над степом,
а журавлині в ніч ту,
снилось пекло,
майнула звістка,
зі степів недолі,
що крила журавель згубив у полі.

Журавка в тузі
билася до болю,
тепер тиняється
по зраненому полю,
по чорних шанцях
бродить без кінця,
щоб віднайти
пір'їнку журавля.

Печальна рана
серце кровоточить,
безсилі крила,
мов плуги волочить,
потім здіймає їх
до неба,
як з - під гніту,
благає,
- закурлич хоч
з того світу!

Тепер, навіть
краплиночка води,
без тебе вже немає смакоти,
ще чиясь доля плаче білим болем,
журавки журавлів
шукають,
чорним полем...

Вікторія Тітова натхненно прочитала цей вірш, а я не міг, щоб дякуючи інтернету проілюструвати і зробити доступним цей вірш.

Петро Олар - кінорежисер