Ідеї Олеся Бердника — як він бачив майбутнє України? на екрані та обговорюють в Одесі та Києві

Сьогодні Олесю Берднику — 99. Прекрасне сакральне число, дві «девʼятки». У Таро «9» — це кульмінація досвіду. Потім буде щось нове….
Олесь Бердник у своїй творчості переплавив свій життєвий, людський досвід у неймовірну квінтесенцію космічного оптимізму і віри в людину і Україну.
Він писав про космос як про територію духу, про Україну як про форпост цивілізації, де народиться нова свідомість. Він бачив у людині не гвинтик системи, а живий вогонь творення. Він був свідком ХХ століття, він був бунтарем, мрійником і одним з голосів тієї України, яка не відмовилася від себе навіть коли за це доводилося платити свободою. Тієї, яка засвідчила: свобода перш за все — не політична категорія, а стан духу.
Книги Бердника — не просто фантастика. У 70-х це була мапа для тих, хто шукав шлях крізь сутінки тоталітарної імперії. Його світоглядні есеї навіть зараз — глибока віра у те, що українці мають особливий шлях і особливу роль («космоісторична місія» — казав він). Іноді читачі, журналісти, колеги насмішкувато питали: «То що ви, Олесю Павловичу, вважаєте, що в українців є якась місія? Що по вашому, ми всі месії? І хто ж на нас її поклав?» А Бердник спокійно відповідав: «Місію не можна покласти, як ношу на верблюда. Місію усвідомлюють, приймають і несуть. Доки не здійснять».
Він вірив, що випробування, через які проходить Україна, — не випадковість, а ініціація. Країна, що витримала Голодомори, колонізацію, репресії, війни, — формує не просто націю, а новий тип свідомості. Він у 70-х роках бачив те, що ми проживаємо зараз: націю, яка несе світло навіть тоді, коли сама йде крізь вогонь цивілізаційної війни.
До його суспільних і світотворчих ідей суспільству ще належить прийти, але вже зараз здійснюється одна з найважливіших думок Бердника: народ, який зберіг світло в найтемніші часи, стане тим, хто оприявнить першим нову епоху для людства.
Він вірив, що так буде.
Я зараз вірю, що це реалізується.
Я ще не викладала цей автопортрет батька. Тут є дата. 23 травня 1955 р. Портрет намальований в таборах. Через пару місяців його звільнять. Він повернеться до Києва. І почнеться історія Олеся Бердника. Чи знає про це молодий чоловік на портреті? Напевно що ні. Але він вірить у свою зорю… і в зорю своєї землі.
ПС. До речі, завтра я буду в Одесі, брати участь в спецпоказі фільму Лесі Калинської «Гартовані люттю», а потім в обговоренні. І в тому числі ми будемо говорити про ідеї Олеся Бердника — як він бачив майбутнє України? І як ці ідеї зараз оприявнюються в сучасному українському суспільстві? Хто хоче про це поговорити — приходьте.

Петро ОЛАР - кінорежисер. дякую ГРОМОВИЦІ БЕРДНИК ЗА ТЕ, ЩО Є НАГАДУЄ І ПРОПАГУЄ І ЗАПРОЩУЄ...