Заручники: до 82-річчя розстрілу людей 1 квітня 1941 року в урочищі "Варниця" біля села Біла Криниця. Вшанування трагічних подій, що відбулися 1 квітня 1941 року поблизу урочища Варниця пропонуємо до перегляду відео на знак пам'яті про ті трагічні події.
У березні 1941 р. в селах Глибоцького та Сторожинецького районів Чернівецької області, що розташовані вздовж річки Сірет, невідомі особи агітували мешканців йти в Румунію, заявляючи, що нібито 1 квітня буде відкритий кордон та всі бажаючі зможуть безперешкодно перейти його. Люди повірили, сформувалася колона з кількох тисяч осіб, серед яких були і молодь, і літні люди. Величезна колона рухалася з церковними хрестами та хоругвами, оскільки люди сподівалися, що у хрести стріляти не будуть.
1 квітня колона направилася до Глибоцького райвиконкому, щоб отримати дозвіл для перетину кордону. Через гучномовці людей попереджали про те, що кордон закритий і пропускати їх через нього ніхто не буде, проте застережень ніхто не слухав. Величезна колона рухалася з церковними хрестами та хоругвами, бо по хрестах, мовляв, ніхто не стрілятиме.
«Ура! Нехай живе король Міхай! – такими криками колона перейшла річку Сірет. На кордоні першу чергу з кулеметів та автоматів дали в повітря, а далі – по хоругвах з якими йшли біженці... Люди кинулися врозтіч по лісі. Лив сильний дощ. Я до опівночі блукав лісом, аж поки не повернувся додому», - згадує Георгій Сидоряк. Поблизу кордону їх знову намагалися зупинити, зробили кілька попереджувальних пострілів, але даремно. Не відпускали вже й людей, які просто приєднались до колони аби дізнатись, що відбувається. Першими йшли священики та діти з образами. Коли підійшли до урочища Варниця, їх зустріли військовики-прикордонники. Стріляли у всіх без розбору. Очевидці трагедії розповідають, що розстріляні тіла просто присипали землею, як це робили німці в Бабиному Яру. Й не всі були вбитими. Можна було спостерігати, як ґрунт «здіймався» од порухів ще живих людей. Однак вони так і залишились заживо похованими.
У результаті спровокованого розстрілу загинули ні в чому не винні мирні люди, серед яких були і діти. Точну кількість жертв не встановлено досі. Ні родичів, ні близьких до того місця большевики просто не підпускали. Лишень за кілька років по тому на їхніх кістках висадили смереки. До 1991 року совєти трагедію замовчували. Дуже довго про це мовчали навіть очевидці. Тепер уже відомо, що страх перед радянською владою та сталінським режимом у ті далекі часи підштовхнув буковинців до перетину кордону. Серед тих, хто піддався на провокацію агітаторів, були і румуни, і українці.
На місці розстрілу, що знаходиться за два кілометри від лінії сучасного україно-румунського кордону, встановили пам’ятний знак загиблим. 1 квітня щороку тут відправляють панахиду, у якій беруть участь представники Генерального консульства Румунії в Чернівцях, органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, керівники румунських національно-культурних товариств, місцеві мешканці, родичі загиблих із сусідньої Румунії.
В українській пресі про цю трагедию написав Микола Рубанець (журнал «Людина і світ», стаття-анкета «Буковинська Голгофа», ч. 10, 10 жовтня 1991 р.), який вперше використовував документи НКВС. Перші дослідження цієї трагедії провів у 1942 році журналист Іон Домінте (газета «Bucovina», № 258 та 259 за травень 1942. І. Домінте првів опитування свідків 10 травня 1942 р. у приміщені школи с. Сучевень. Свідчення про трагедію від 1 квітня 1941 р. в урочищі Варниця давали селяни з Сучевени, Купки, Верхні Петрівців, Карапчив, Ніжні Петрівців, Йорданешти, Корчівців, Трестіани, Просики, Ропчи, Мігучени у присутності отця Семена Іванюка.
Румунський дослідник Василь Іліка написав дві обгрунтовані праці про цю подію в двох видань: 1)Vasile Ilica, Fântâna Albă, o mărturie de sânge, 1999 р., Бухарест (Румунія), 379 стор.; 2)Vasile Ilica, Martiri şi mărturii din Nordul Bucovinei, 2003 р., Орадя (Румунія), 475 стор.
Село Біла Криниця було центром поселення старовірів на Буковині. Російські старообрядці (за іншими назвами – липовани або філіпони) прибули на Буковину з Причорномор'я, Молдавії, Валахії і Бесарабії у 1760 — 1780-их pp. Поселення липован з'явилися в трьох повітах. Австрійська влада, зацікавлена в заселенні Буковини, ставилася прихильно до старообрядців. Цісарським патентом 1783 Йосиф II звільнив їх від податків на 20 років і гарантував свободу віровизнання. За невелику плату переселенці одержали землю і були звільнені від панщини, а також на 50 років від військової служби.
Село стало центром відновлення ієрархії російської старообрядської діаспори (т.зв. поповців, які на відміну від безпоповців мали священників та визнавали таїнства). При матеріальній допомозі одновірців з Росії село мало свій церковний центр: монастир і собор. На базі чоловічого білокриницького монастира була створена в 1844 році — єпархія, а з 1846 ієрархію на чолі з митрополитом (Білокриницьку митрополію), яка висвячувала священників і єпископів для старообрядців всього світу.
У сорокових роках митрополія була перенесена у Румунію. Резиденція митрополита Білокриницького зараз знаходиться в містечку Браїли (Румунія).
* * * * *
Відкрито та освячено пам’ятник в урочищі Варниця
31 березня о 12 годині було відкрито та освячено пам’ятник розстріляних 1 квітня 1941 року в урочищі Варниця Глибоцького району.
В далекому сорок першому хтось поширював серед румунського населення чутки про заслання в Сибір. Рятуючись від цього люди прийшли до місцевої районної влади з вимогою дати дозвіл на перетин радянського кордону і виїзд до Румунії.
Звісна річ, їх почали вмовляти не порушувати прикордонний режим, а бути законослухняними. Але вмовляння не дали позитивних результатів. По натовпу то тут, то там говорили про те, що 1 квітня українсько-румунський кордон буде відкрито і можна буде спокійно перейти його. Група громадян румунської національності з Верхніх і Нижніх Петрівців, Купки, Широкої Поляни, Просіки і Карапчева 1 квітня 1941 року після остаточної відмови дати дозвіл на виїзд до Румунії, пішли з райцентру у напрямку Широкої Поляни. Там їх намагалися зупинити, але збурений натовп продовжував іти вже на Білу Криницю. Поблизу кордону їх знову намагалися зупинити, зробили кілька попереджувальних пострілів, але даремно. Коли підійшли впритул до контрольно-слідової смуги, прикордонники застосували зброю. Ця трагедія, яку можна було попередити, увійшла в нашу історію чорною стрічкою. Комусь було вигідно внести сум'яття в життя буковинців і згубити невинні душі. Але ми повинні завжди пам'ятати про це, аби більше не повторювати помилок, щоб ніколи не проливалася безвинна кров, не обривалося людське життя, дароване кожному Богом.
Біля пам'ятника урочищі Варниця зібралось багато людей. Приїхали представники обласної адміністрації та обласної ради, голова товариства політв’язнів та репресованих Петро Гріор. Відкрив мітинг – реквієм голова району Петро Панчук. Благочинний Глибоцького району отець Іоанн Горда, настоятелі Глибоцької та Багринівської церков отці Дмитро та Костянтин провели молебень з убієнних. На мітингу-реквієму були гості з Румунії, представники румунських товариств, мешканці довколишніх сіл. Поклали вінки і квіти до підніжжя пам'ятника, вшановуючи пам'ять безвинно полеглих.
Степан КАРАЧКО, член спілки архівістів України
http://www.bukinfo.com.ua/show/news?lid=6231
Підготував Петро Олар