Характерники - це професійні воїни, виховані в звичаєвій системі праукраїнських цінностей, культури і традицій.
Сама назва "характерник" є дуже давньою, й походить від санскритського слова "ХАРА", що означає - енергетичний центр, пуповина, джерело енергії. Звідси, ймовірно, і слово "харакірі", що потрапило до азіятів і означає в них - "знищення джерела енергії" та "харіхара" у індусів - "злиття з божественим.
Характерники не були поодиноким явищем. Вони були ЕТНІЧНИМ ФЕНОМЕНОМ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ.
Особливу увагу у них займав світогляд, який заснований на філософії абсолютної свободи та вільної, досконалої Людини, а також духовних цінностях, практиках, скрижалях й поконах трипільського, а згодом і скіфо-сарматського народу. Відповідно, характерники були носіями найдревніших індоєвропейських знань, архаїчних звичаїв та високого бойового мистецтва.
Характерницькіх шкіл, де начебто "штампували" професійних спецпризначенців для Січі, насправді не існувало. Існував ДАВНЬОУКРАЇНСЬКИЙ ПРЕДКІВСЬКИЙ ЗВИЧАЙ, у якому виростали та виховувалися молоді джури. Саме Святий Звичай був тою "ШКОЛОЮ" - школою ПРАВедного життя. Він викарбував і породив ОБРАЗ ХАРАКТЕРНИКА, який дійшов до нас через віки.
Козацька звичаєва система виховувала безстрашних людей Честі і Совісті, котрі гідні були покласти власне життя за Правду, чудово володіли своїм тілом та розумом, мудро розпоряжалися усіма своїми природними властивостями, були володарями і господарями своєї долі. Були завжди бадьорими, зарядженими вірою, силою та оптимізмом, адже могли підкорити собі людську думку, логіку, психіку. Колосальна самодисципліна й витримка робила їх, по суті, надлюдьми.
Важливим атрибутом і неодмінною ознакою характерника, який досі зберігають українці, є козацький чуб — пасмо волосся, коса, що виростала з маківки голови. Звідси, можливо, й походить назва - «косак» (козак).
Носіння чуба з давніх-давен означало приналежність до військової касти. Це не просто зачіска, а ще й своєрідний КОД, який вирізняв козака серед інших. Чуб був сакральним символом єднання з Богом. Вважалося, що у місці, де вибривали чуба - сконцентрована свідомість та енергія, усі попередні карми (життєві втілення) козака. Чуб - як промінь, як ядро, що концентрує усю життєву силу і енергію особистості.
Цікаво, що Чуб описується в "Рігведі", яка писалася на берегах Дніпра, - сакральних священних текстах аріїв (чит. Калайда Г.І. Рігведа для спраглих).
До наших днів дійшов барельєф ІІ тис. до н.е. з гробниці фараона Хоремхеба, на якому зображено як єгиптяни ведуть полонених "хеттів". В одного із хетських воїнів давня індоєвропейська зачіска - чуб, а ззаду косичка, подібно до індійських брахманів. Деякі вчені вважають, що хетти - мігранти-індоарії, котрі переселилися до Малої Азії через Кавказ або Балканський півострів. Цікаву версію про походження хеттів подає дослідник Беніямін Надель у своїй праці "Чорноморсько-хетські ономастичні зв'язки".
У Пенджабі, історичній області Індії, досі проживають так-звані сікхи і раджпути, котрі суттєво ментально і антропологічно відрізняються від решти населення і вважають себе нащадками кшатріїв, творців Рігведи, котрі прийшли у долину Пенджабу саме з Причорноморських степів і берегів Дніпра.
Сікхи також полюбляють носити довгі вуса й закручувати їх за вуха. Вони носять шаровари і широкі пояси. На своїх щитах і знаменах раджпути з давніх-давен поміщали тризубець — знак Шіви.
Сікхи відмовились прийняти іслам і продовжують відстоювати власну традицію. Сікхи є основою офіцерської індійської армії, їх вважають найкращими воїнами.
Бойове мистецтво сікхів - ґатка (від слова "гатити", тобто щосили бити), направду дуже нагадує наш козацький бойовий гопак.
Сікхи і раджпути є плодом тієї ж арійської генетичної спільности, котра породила і характерників. Адже про це свідчить і сам санскрит. Науковці стверджують, що в українській мові збереглося десятки слів з санскритським коренем. Цю тему десятиліттями досліджує відомий український сходознавець, санскритолог Степан Наливайко.
МАГІЧНІ ЗДІБНОСТІ ХАРАКТЕРНИКІВ
Характерники володіли певними екстрасенсориними здібностями: гіпнозом, яснобаченням, телекінезом (дистанційно впливали на предмети), телепатією (читали думки), цілительством.
Український фольклор, міфологія і стародруки подають нам різноманітні свідчення про неймовірні особливості козаків-характерників:
"....їх не брали кулі";
"...вони ходили по морських хвилях наче по землі";
"...могли бачити на кілька верстов навколо себе";
"...перекидалися на котів та вовків";
"...уміли чути і бачити на великій відстані";
"...перетворювали людей на кущі, а вершників на птахів";
"...проходили у табір ворога непоміченими";
"...могли лежати годинами під водою";
"...зменшуватись чи збільшуватись до потрібних розмірів";
"...виходили непоміченими із в’язниць, не порушивши засувів";
"....лікували смертельні рани" (козацькі знахарі і костоправи ставили на ноги тяжкохворих);
"...впливали на свідомість людей і тварин";
"...уміли навести туман на ворогів".
Сотні інших переказів творять фольклорний, поетичний та художній образ непростого, відуна, кудесника, галдовника, химородника - ХАРАКТЕРНИКА, котрий володіє надприродніми властивостями і завжди готовий стати на захист свого народу, своєї Батьківщини.
Підготувала Ірина Омельченко ОМІРА по матеріалам книги
Каляндрук Т. Таємниці бойових мистецтв України. — Львів: ЛА «Піраміда», 2007.
