В одному з недавніх інтерв’ю Григорій Омельченко - Герой України, кавалер ордена ООН «Діяння на благо народів», вищої відзнаки Канадського королівського легіону ім. Пилипа Коновала — Хрест «Вікторія», генерал-лейтенант, почесний голова Спілки офіцерів України наголосив:
Твоє від тебе не втече. Те, що визначено для України треба знати всім. Ми визначені Долею та творцем космічного розуму на Перемогу над антихристом, над злом над пітьмою, над розвалом того, що люди більше століття живуть у такій царині знущань, зневіри, напіврабства, напівкріпатства… Ми дамо і покажемо ковток свіжого повітря ,як бути вільними. Якщо копнути в історію понад сім тисяч років тому, тут жили племена Аріїв, що пішли в Індію, в них ключовими словами були Воля і Творчість.
Український народ своїм темпераментом, культурою, звичаями, традиціями є створений щоб робити планетарний букет , красивий і живий, але інколи в цей букет вкрадається будяк, або кропива чи перекотиполе… Цей вінок пробують зробити засохлим і в’ялим, але ми приречені на Перемогу… Ми робимо велику українську Перемогу – планетарного значення.
Мабуть, я не єдиний, хто задає собі запитання і шукає відповідь для всіх нас, які вірні кроки треба робити у день завтра? Чи можливо писати сценарій майбутнього України, нам самим, а не шукати відповідей у астрологів, ворожбитів та мольфарів. На основі знань, наукових відкриттів і досліджень археологів, пророцтв поетів та геніїв, ми можемо створити парадигму, тобто сценарій майбутнього, сконцентрувати мрію, яку з радістю будемо втілювати ми та наші внуки. За основу наших роздумів та діалогів з Вами візьмемо фрагменти з Хартії Української Духовної Республіки створеної в 1974-1989 роках, великим сином України письменником Олесем Бердником, які збережені його донькою Громовицею Бердник на сайті www.berdnyk.com.ua)
Все просто, гранично просто: тисячолітні зусилля дітей творчості й праці звільнитися від паразитів, і намагання цих останніх містифікувати цю динаміку з допомогою релігії, соціології, науки чи будь-яких інших теоретичних викрутасів.
Косметика паразитів калейдоскопічно вишукана, бо вони зацікавлені (життєво зацікавлені!) в тому, щоб їх вважали органічним, невід'ємним атрибутом буття. Жерці, керівники, учені, вожді, воєводи, соціологи, апологети різних філософій, - всюди ворушаться щупальця світового змія визиску.
Народи пробуджуються до осмислення зловісної ситуації тисячолітньої духовної експлуатації. В глибинних надрах етносів народжуються рухи для звільнення від вікової дрімоти. Ступаючи нині на цю нову, небувалу стежину, слід пильно придивитися довкола, щоб не тягти у прийдешність прадавніх паразитів, що присмоктуються звідусіль. А разом з тим - відтворити тотожність, єдність з правічним національним коренем.
Нам щоразу підсовують нову соціально-політичну цяцьку, і ми, ніби віслюк у притчі, біжимо за тим брязкальцем, за прив'язаним на голоблі снопом сінця, забувши про свою сутність, про своє покликання, чуючи лише бурчання в животі та хльоскання батога погонича.
Хто ж ми? Адже кожен народ є певне духовне древо, і якщо воно не спиляне, не зрубане, то має прорости унікальним зелом, притаманним лише йому.
Тисячоліття тому нас брутально зрубали, прививши до могутнього пня нові пагони. Та корінь знову й знову гнав до сонця рідні парості, і знову й знову їх рубали.
Ми були царськими скіфами, вільними лицарями, громадянами троянської спілки - нас зробили холопами Рюриковичів.
Ми були запорожцями, характерниками, захисниками волі й непідлеглості, - нас обернули на кріпаків жорстокої, невблаганної імперії.
Ми маємо прокинутися, щоб відновити свій іманентний статус духовних лицарів, бо лише в самореалізації полягає смисл еволюції і поступу народів. Та й не лише народів, це - закон всього сущого!
Ми маємо віднайти в нашій історії, -- ба, навіть космоісторії! - власне глибинне ядро, що визначає національний характер, сутність, смисл. Не відкривши, не збагнувши цієї сутності, народ розпадається, гине. Відкривши, збагнувши, етнос виконує волю Матері-Природи, котра його народила для великих історичних цілей.
Де ж домінанта, де ядро нашого історичного буття?
Як пробудитися? А просто: відкинувши тисячолітні забобони псевдовіри, псевдозакону, псевдознання. Дивніше всього те, що в Людині все є, але вона чогось шукає поза собою.
Любов - з нею, краса - з нею, мужність - з нею, знання - в її розумі й серці, невичерпні можливості трансформації матерії та її одухотворення - теж у ній.
Злочинність, гріховність, виродження, безнадія, бездуховність - то лише сутінки сплячого розуму, то - гіпноз темряви, навіяний віками лабіринтового шляху.
Вікові апокаліпсичні пророцтва про загибель людства - то програма демонічних сил, спрямованих на самознищення мислячої істоти Землі. Спочатку прищепити вірус гріховності, падіння, а потім розвинути його до комплексу неповноцінності і приреченості. Пітьмі майже пощастило здійснити злобну антилюдську програму - примару загибелі в ядерній пожежі ще не вдалося усунути.
Відкинути психічний морок, що сліпить душі багатьох поколінь, - складно! Але шлях єдиний і лише він приведе до Епохи Радості, до Сатья Юги - Світлої Ери, омріяної мудрецями Сходу і Заходу: це шлях до Світової Духовної Громади Народів і Племен.
Ми - Діти Духу, отже єдині, законні володарі Буття, зоряні спадкоємці. Це дає розуміння всієї космічної ситуації. Всі боги, демони, кумири, тирани, царі, диктатори, вся фантасмагорія соціальних утопій та переворотів, всі земні війни та імперії - лише марення сплячого духу, котрий повірив нічним привидам обману.
Відкинути все, все, все! Лишити тільки те, що не вмирає: любов, творчу силу вічного Преображення, прагнення до всеохоплення Сущого.
Такий важіль могутньої індивідуалізації може дати лише Матір-Нація, котра народила нас земними дітьми. Тепер черга за нами - підняти Образ Матері у небо, народитися разом з Нею у Вічність.
Мова-Логос, витікаючи з джерел земної історії, впадає в Ріку Всесвіту, стає Зоряним Океаном, запалює в небі зорі - самоцвіти краси. Прадавні думи й казки розривають шкаралупу символу і розквітають у вищій реальності новим змістом для тих, хто збагне їхню втаємничену суть.
Це - прекрасне прийдешнє розуму й духу.
А нині - ставаймо під прапор Духовної України, народжуймось у небо волі, пам'ятаючи дивовижні заповіти невмирущого Кобзаря:
Роботящим умам,
Роботящим рукам
Перелоги орать,
Думать, сіять, не ждать,
І посіяне жать
Роботящим рукам
Все на світі - не нам,
Все богам, тим царям!
І плуги, й кораблі,
І всі добра землі.
Моя любо!.. а нам -
Нам любов меж людьми.
Неймовірне пророцтво і прозріння в суть Буття! Творче діяння й любов - ось який заповіт Тараса для Синів України. А жадоба речей і ефемерних потреб, якими нас і нині жадають полонити сини темряви, - потворам вчорашнього дня, володарям обману. Хай вони лишаються у інферно-пеклі з своїми "багатствами".
Так радісно збагнути, що нічого не втрачено на жахливих стежках ілюзорного життя, - хіба що примари нікчемних містифікацій. Нам нема за чим жалкувати, бо все суттєве - не вмирає!
Навіть атомна потужність держав та імперій безсила зупинити народження Духовних Республік, прекрасних дочок Живого Бога. Тануть в імлі обриси ілюзорних храмів, деспотій, кривавих ешафотів, в'язниць.
Виростають блакитні Храми Духу на підмурку людського серця.
Радіймо, духовні громадяни! Ми знову під люблячим оком Матері. Перед нами - нескінченна дорога творчості, радості, любові. Ідімо, сіймо зернята блага та миру, знання й дружби, збираймо Плоди Правди та Кохання. Материнський Сад, посаджений з правіку, збережений, доглянутий в найскрутніші віки темряви, очікує нас!
1974-1989. Олесь Бердник
Підготував до друку та роздумував над прочитаним Петро Олар - сценарист і кінорежисер.
