Леся Степовичка, в Поетичній світлиці на радіо, читає вірші

Леся Степовичка ще «немодна» – як степ, як вітер, як Дніпро… як баба кам’яна, як легенда… Вона пише вірші про кохання. Вона просто народжена любити, «народжена в степах», як і Любов Голота, – ніжна й крилата Її землячка.
Для мене як для Лесиного побратима по перу, а не критика, назва книжки (яка, знаю із власного досвіду, виношувалася, як ім’я дитини) кодує все: її енергетику, вертикаль глибини та горизонталь обширу.
Отож, порозмірковуємо, тобто помедитуємо над творчістю поета навхрест, адже корінно-крилата вертикаль (медіум між предками й нащадками) та крилато-корінна горизонталь (медіум між людьми, народами, тваринами й рослинами) якраз і створюють той хрест, який несе кожен. Хрест, на якому можна розпинати, як і на хрестовинах вікон, увесь світ, Христа, Перуна, ближнього, дальнього, брата по крові чи брата по духу… Але найбільше той хрест як перетин горизонталі та вертикалі душі-духу подібний до птаха в польоті, у цьому разі птаха степового – боривітра.