Майже два роки тому Ми прощаємось з Народним артистом України Левком Тарасовичем Дутковським, але він буде з нами, в нас як камертон звучатимуть його вічні істини. Його спадщина має стати відомою в Україні та світі.... Так буде !
Часто назва пісні Володимира Івасюка "Червона рута" й ансамблю "Смерічка" під керуванням Левка Дутковського звучать як синоніми. Як це сталося? Народний артист України ділиться спогадами...
- Ваше перше знайомство з Володимиром Івасюком, ваша перша з ним пісня. Як то було?
- Весною 1968-го на Чернівецькому телебаченні, коли "Смерічку" записували в телепередачі "Камертон" доброго настрою. Натоді ансамбль був дуже популярний, ми були піонерами в колишньому Радянському Союзі. Створений мною колектив використав електронні інструменти. З Чернівців у Вижницю до "Смерічки" молодь їздила на танці. Чернівецьке телебачення виходило на Центральне ТБ з першими піснями " Смерічки" в стилі біг-біт. Звукорежисером і режисером був Василь Стріхович. Отже, "Смерічку" знали, одна з пісень ансамблю - написана мною в стилі блюз пісня "Бажання", яку виконував Володимир Матвієвський. Саме цю пісню вирішив попросити у мене Володя Івасюк. Він чудово співав, виступав у Будинку офіцерів з ансамблем " Карпати". Одне слово, Володя прийшов на телестудію. Ми познайомилися, я дав йому ноти пісні. Він запросив мене на вечір молоді в Будинок офіцерів. Згодом він показав мені свою пісню " Я піду в далекі гори", відтак дав цю пісню для "Смерічки". Про цей період своєї творчості він розповів через дев'ять років - у всесоюзному журналі "Кругозор" за 1977-й рік.
Ми творили заради власного задоволення. Пригадую, як 1968-го ми записували на телебаченні пісню " Сніжинки падають". У Василя Зінкевича запис не виходив через брак досвіду. Я запросив Володю - у нього була музична освіта. Запис вийшов чудовий. У Василя з'явився творчий азарт - він наполіг на повторній пробі. І проба йому вдалася! Постав момент вибору. Та лише момент. Сам Володя сказав, що треба залишити запис " Сніжинок..." з голосу Зінкевича, адже він - соліст " Смерічки". Одне слово, Володя був дуже порядний і безамбіційний. Він просто дуже вболівав за "Смерічку". Тут я відчував у ньому однодумця. Адже не вважав себе композитором - я " розкручував" пісні, щоб звучала " Смерічка".
- Ваша співпраця з Володимиром Івасюком. Що це: випадок, збіг обставин, закономірність?
- Думаю, закономірність. "Смерічка була потужним вибухом" в естраді колишнього Союзу. Ансамбль - повторюся- співав по-новому. І крім того - і головно! - співав по українськи. Хоч я не схильний це ідеалізувати й " патріотично" бити себе в груди. Так само, як і замовчувати прекрасні російськомовні пісні Івасюка на вірші Андрія Дементьєва. Ми популяризували сучасну пісню.Івасюкові пісні підняли на новий - вищий щабель популярності "Смерічку". Але й " Смерічка" була лабораторією для апробації й втілення пісень Івасюка. З іншого боку, істинний талант Володимира Івасюка, переконаний, реалізувався б і без " Смерічки". Однак тоді цієї нашої розмови з вами не було б...
Прикметно, цікаво, що "Червона рута" Володимира Івасюка визначила творчий шлях багатьох митців. Після зйомок в однойменному музичному фільмі викладач Чернівецького культосвітнього училища Софія Ротару отримала запрошення на професійну сцену. Її кінодебют одночасно став дебютом в україномовній пісні - моїй пісні " У Карпатах ходить осінь". А пісні Володимира Івасюка - її стартовим майданчиком на всеукраїнську відтак - всесоюзну естраду. Після телеконкурсу "Пісня-72" ансамбль " Смерічка" вирішив перейти на професійну сцену. Хоча ні я особисто, ні солісти " Смерічки" - Василь Зінкевич і Назарій Яремчук саме таких планів не мали. То була життєва й творча закономірність. Вижницький районний будинок, де народився ансамбль, "Смерічка" вже переросла. Щоб надалі продовжувати справу, якій віддавали серце й душу, ентузіазму було замало - потрібні були якісні музичні інструменти, сценічні костюми, потужна концертна апаратура.
- Вашими очима: яким був Володимир Івасюк як творча особистість у всіх її гранях?
-Працелюбний, прискіпливий, скрупульозний. Він прислухався до порад - у нього не було хворобливої амбіційності. Це талант від Бога й глибока щира душа. Тому така потужна енергетика композитора, його творчості. А справжність і неповторність завжди має заздрісників й недоброзичливців. Володимир Івасюк написав багато музики. Особливо плідний львівський період, коли Володимир навчався в Львівській консерваторії. Його творчі риси гармонійно доповнювали людські - Володя був доброю, щирою, доброзичливою й беззаздрісною людиною. Такі народжуються один на тисячу. Повторюся: не було б "Смерічки", він зреалізувався б в чомусь іншому. Може, так йому визначив Бог - прожити мало, а зробити багато. Така його місія на землі...
- Чим характерна спільна робота Левка Дутковського і Володимтра Івасюка?
- Володя умів дружити, був прекрасним другом. І це позначилося на спільній творчості, яка припадає на 1970-1975 роки. Коли Володя навчався у Львові, вплив консерваторії позначився на його творчості - його поглинули серйозні жанри, симфонічна музика. Він наче відійшов від пісні. А "Смерічці" його пісні були потрібні! Мені доводилося нагадувати про себе. Відтак Володя написав для " Смерічки" твори " Пісня буде поміж нас", "Два перстені", "Я- твоє крило" та інші. Він був щирим порадником, без зіркової " хвороби". Умів інтелігентно, тактовно покритикувати, ніколи не лестив. Коли я написав " Черешневий гай", Володя відверто сказав, що слова пісні йому не подобаються. Особисто зателефонував львівському поетові Богдану Стельмаху, аби той написав нові слова на мою музику.
- Яка Ваша думка про пісенні фестивалі, пов'язані з іменем Володимира Івасюка?
-Фестиваль сучасної естрадної пісні і популярної музики " Червона рута" після свого дебюту 1989-го року в Чернівцях фактично забув про Володимира Івасюка, про кредо, яке брався сповідувати, - розвиток сучасної музичної традиції на грунті народнопісенному. Конкурс молодих виконавців імені Володимира Івасюка коректніше підходить до пісенної спадщини композитора. Хоча окремі сучасні " трактування" творів, м'яко кажучи, дивують. З іншого боку, є й чудові зразки нового "прочитання" пісень Івасюка, які здійснили Таїсія Повалій, Олександр Пономарьов, Марина Одольська, Ані Лорак, Павло Мрежук.
Добру справу започаткував Чернівецький меморіальний музей Володимира Івасюка - конкурс молодих композиторів " Мандрівний музика". На мою думку, до проведення конкурсу варто було б також залучити обласну Спілку композиторів.
Концерт пам'яті "Володимир Івасюк. Повернення." в Києві був схожий більше на спекуляцію на відомому імені композитора, аніж на задеклароване повернення до світлого образу митця. Бо в мистецтві треба дивувати талантом!
Бесіду вела Олена ЧАЙКА.
1999 р.
