«Не добивайте тих, хто вже пройшов крізь війну» - Звернення до українських жінок в Італії та всієї Європи

«Не добивайте тих, хто вже пройшов крізь війну» Звернення до українських жінок в Італії та всієї Європи Сьогодні я хочу сказати те, про що мовчать тисячі українських воїнів. І те, що може зруйнувати сімʼї, калічить долі й забирає життя — не на фронті, а вже тут, за кордоном. Багато українських жінок, які живуть в Італії, Іспанії та інших країнах, не розуміють, що відбулося з їх колись коханими чоловіками. Не бачать того, що вони привезли додому після війни: нічні крики флешбеки порожній погляд страхи, про які вони ніколи не скажуть провину за тих, хто не повернувся біль, який не лікується таблетками І коли замість розуміння приходить докір, холодність, агресія чи байдужість — чоловік, який вижив у бою, може не вижити у звичайному житті.

Війна ламає психіку. Але байдужість ламає остаточно. Сотні українських воїнів в Україні сьогодні говорять: «Фронт був легшим, ніж очікуване повернення додому». Жінки часто вважають, що чоловік «змінився». Але правда інша — він просто повернувся з пекла, але пекло залишилося в ньому. Цей текст — не докір. Це крик про допомогу. Якщо ваш чоловік, наречений або партнер повернувся з війни і став іншим: дайте йому час не тисніть на нього не принижуйте не порівнюйте з тим, «яким він був» не кажіть, що він нічого не робить не вимагайте неможливого Бо саме зараз він найслабший. І саме зараз ви для нього — єдина опора. Це можна врятувати. І це можна пережити. Поговоріть. Сядьте поруч. Скажіть: «Я з тобою. Я хочу зрозуміти. Я не проти тебе — я з тобою». Іноді цього достатньо, щоб чоловік перестав думати про найгірше. Можливо, цей пост врятує чиєсь життя. Український воїн не повинен гинути від нерозуміння після того, коли він уже пройшов через війну. Поширте. Нехай хтось прочитає. Нехай хтось замислиться. Нехай ми врятуємо хоча б одного.

Світлини : Сергія Михальчука
Петро Олар - кіноежисер