Писати вступне слово до другого видання моєї книги складно і звично. Той наклад, що вийшов у 2008 році, розійшовся між ліка- рями, друзями, кажуть, що є примірники в біб- ліотеках, деякі з цих поезій розмістив на Письменницькому порталі, а зараз виникла по- треба і хочу зробити паперові примірники для музею... Мого єдиного, що в рідному селі, в хаті, де я народився і, мабуть, доживатиму свій вік. Так чує моє чутливе й зранене серце, ма- буть, так і буде. Там я напишу кіноповісті та новели, що стануть класикою в кіно, маю на це право, бо за своє життя працював з багатьма класиками та геніями світового кіно.
Говорити про те, що прочитаєте далі, не буду, бо воно вже написане, краще скажете добре слово про посмертно відомого, поета, пройди світом(так називала мене Одосія з Кри- ворівні) ви мені про мене і воно стане новою книгою у співавторстві з вами. Хоч, так знаю, вже зараз, хтось за добро згадає.
Сценарії та кіноновели, що наснились, а, можливо, й не народились, але зафіксовані як синопсис чи заявка, до якої шукав співавтора, але так і залишаюсь режисером незнятих фільмів й актором незіграних ролей.
Тоді я не знав, що це буде потім, років через 12, і тоді була весна 2008-го, Великдень, що принесли в мою палату далекі дзвони Софії Київської. Тоді я був справді одиноким, далеко від дому, дітей та рідних. Але скажу щиро: мені тоді не хотілось писати про самотність, як не хочеться робити це зараз...
Можливо сьогодні моє серце буде, як камертон Вашому, то ж даймо йому снагу і шанс робити це у просторі часу, на ниві життя, а ще і у вимірі вічності...
Ваш Петро Олар - поет, кінорежисер, журналіст радіо і ТБ...
