Емігранти-збережена пам'ять ( Роздуми на кордоні, який закритий до Європи, а трагедія мало відома в Україні, меморіал який сьогодні представляє Анатолій Гайдамака - Народний художник України, лауреат премії імені Тараса Шевченка, автор багатьох значущих в історії України меморіалів та музеїв, що створив його ще 15 років тому і кожен рік наближається до його втілення, та немає політичної волі з боку державних мужів України. Трегедія в якій вже немає В ЖЫВЫХ, ні жертв, ні виконавців ТРАГМЧНОГО РОЗСТРИЛУ ЛЮДЕЙ, замовчена і наше безпамятсво дозволяє повторитись новій, але уже в Іловайську. Автори присвячують цей меморіал Борцям за Свободу та право бути вільним и гидным звання ЛЮДЫНА, тым ,що загинули і залищили нам Заповіт ПАМЯТАТИ І БУТИ ПИЛЬНИМИ, бо брехня є сестра завовчанки...
ПАМ'ЯТАЙМО, про трагедію, коли спецзагін НКВД та прикордоники СРСР, знищили тисячі мирних людей Буковини , за 83 дні до початку на український землях другої світової війни.
Ця трагедія сталась 80 років тому, 1 квітня 1941 року, в урочищі Вервиця, поблизу села Біла Криниц, в Чернівецькій області, і сьогодні не залишає байдужою жодну людину... Дзвін Пам'яті не може мовчати, звучить воскреслий дзвін криками з під землі дітей, жінок і старців, Кличе нас бути пильними і не вірити провокаторам та поширювачами на крові руського міра. Ці символічні крила, створені для меморіалу пам'яті на місці трагедії у Вервиці, віжомим художником Анатолієм Гайдамакою, як клин журавлів, що летів додому, до Європи і навічно впав в незорану землю, та проріс пізніше могилами вивезеними родичами убієнних на Колимі і в Сибіру. Знищені та невинно убієні не мовчать, малять нас, Благають. щоб наші серця стали тими дзвонами, а очі побачили меморіал пам'яті що десятиліття не можуть зрозуміти бюрократи від влади. Їх це стосується, бо поки ми пам'ятоємо ми живемо,,, А убієнним ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ...
1-го квітня 2021 року, виповнюється 80 років одній із найкривавіших подій в історії Буковини. 1-го квітня 1941 року в урочищі Варниця біля села Біла Криниця Глибоцького району було розстріляно тисячі безневинних людей.
Не минуло і року від виконання злочинного і таємногого пакту Ребінтропа і Молотова і приєднання Північної Буковини до СРСР. У березні 1941 р. в селах Глибоцького та Сторожинецького районів Чернівецької області, що розташовані вздовж річки Сірет, невідомі особи зі сходу агітували мешканців йти в Румунію, заявляючи, що нібито 1 квітня буде відкритий кордон та всі бажаючі зможуть безперешкодно перейти його і зєднати розділені родини насильним приєднанням до руського міра дуюль 1. Люди повірили, сформувалася колона з кількох тисяч осіб, серед яких були і молодь, і літні люди. Величезна колона рухалася з церковними хрестами та хоругвами, оскільки люди сподівалися, що у хрести стріляти не будуть, співали молитви за 20 днів до розіпяття Христа. Вони не відали що тут впадуть Хрестами на землю самі і аж через 80 літ проростуть із землі крилами пам'яті.
Тоді у напасний вівторок Великого посту, неподалік кордону їх зустріли озброєні прикордонники. Перші постріли немов їх не брали , бо ніхто не впав, потім почався масовий розстріл. Загинули ні в чому не винні мирні люди, серед яких були і діти. Точну кількість жертв їх імена не встановлено досі. Вони були заорані трактором, де ні могил ні хрестів. А родичів, ні близьких друзів до того місця влада не підпускала, а пакували у вагони до Сибіру. Анатоій Гайдамака знайшов їх сліди в далеких сибірських мерзлотих, привіз речові докази та документи що вдалось зберегти як памить про своїх рідних та коріння родового дерева. Лишень за кілька років по тому на їхніх кістках висадили смереки.
До 1991 року трагедію замовчували. Дуже довго про це мовчали навіть очевидці.Лише невеличкі групи людей під проводох ітсцевих активістів прихолили в день 1 квітня пом'янути й помолитись за упокій душ полеглих. Десять років тому на місці розстрілу, що знаходиться за два кілометри від лінії сучасного україно-румунського кордону, Герой України Березовський Григорій Васильович показува мені і художнику АНАТОЛІЮ ГАЙДАМАЦІ місце трагедії. сама розповідь нас дуже вразила і на ранок наступного дня, ми всі разом обговорювали проект меморіалу "Крила", до речі який через кілька днів було підтримано на високому рівні в Бухаресті, як спільний україно-румунський проект пам'яті, а меценат Ромео Думітреску виділяв кошти.Та мовчали чиновники з України, а лише тихо 1 квітня щороку приходили на панахиду,навіть запрошували делегації родин розстріляних з Румунії. Зараз звертаємось до небайдужих у Європі та світі. Це були перші емігранти та біженці від "Руського міра" і настав час вдарити у дзвони пам"яті і спорудити цей меморіал, який поєднає Україну і Європу Крилами що захищать нас від байдужості, безпамятства і нових війН...
ПЕТРО ОЛАР - кінорежисер та журналіст
