Україна - це українці
Підтримати
Підтримати

Рідна барва Ксенії Колотило: 105 років від дня народження

9 Травня, 2021


На одному з музейних фото - юна дівчина, буковинка Ксенія Колотило в часі еміграції до Австрії перед другою світовою війною. Там, в Австрії, родина Колотилів Ксенії Іванівни і Василя Семеновича стане яскравим і притягальним осередком українства. Зусиллями Ксенії Іванівни - через традиційне українське мистецтво, зокрема вишивку, зразки якої ще дівчинкою – ученицею Чернівецької гімназії збирала, замальовувала ( в рідних Підзахаричах на
Путильщині відтак Вилавчому - тепер Коритне - на Вижниччині ) і вишивала.Вишивка як духовний меридіан з Батьківщиною, як спосіб розповісти світові про Україну, духовне багатство її народу. Збірка дорогих серцю гуцульських і буковинських узорів - Книга Життя Ксенії Колотило. Виданий і перевиданий в Україні цей яскравий , хрестоматійний для майстрів народного мистецтва альбом - давно в числі рідкісних. А твори Ксенії Колотило – філігранні вишивки і
викладанки бісером – склали найпершу сторінку (тоді) Музею буковинської діаспори. Такий – єдиний в Україні. 1992-го, коли відкривали музей, це звучало як потужний аргумент українського національного відродження. Та через деякий час чергова зміна влади - і музей «оптимізовано « до відділу Чернівецького обласного краєзнавчого
музею. Відтак через більш як двадцять років на новій хвилі змін остаточно «розквартировано» з окремого приміщення безпосередньо в краєзнавчий музей. Свою першу експозицію - новосілля і відділ буковинської діаспори відкрив у день народження Ксенії Колотило. Цієї весни художниці й майстрині вишивки виповнилося б 105 років. Знаменна дата спонукала до розмови про багатогранність особистості Ксенї Колотило.
Журналіст, історик і похресник Ксенії Колотило, дослідник історії рідного краю Юрій Чорней розповів про роль родини Колотилів у консолідації української діаспори , познайомив з цікавими документами, листуванням з родинного архіву.
Педагог і перекладачка Діана Богданова ( свого часу заступник голови товариства «Україна» - зв»язків з українцями з-за меж України) розповіла про особисте спілкування з родиною Колотилів , роботу над книгою зразків вишивки від Ксенії Колотило.
Я, авторка цих рядків, журналістка і майстриня вишивки Олена Чайка, поділилася спогадами про творче спілкування з Ксенією Іванівною, про найпершу виставку в Чернівцях буковинки з Відня, про яку журналістка написала до газети «Буковина». «…То було відкриття першої виставки Ксенії Колотило в Чернівцях, у малому залі виставкового центру по вулиці Івана Франка. І день мого знайомства з майстринею гуцульської вишивки з Відня -
про неї готувала матеріал до газети… На завершення нашої бесіди Ксенія Іванівна подякувала за зустріч і спілкування відтак запитала: «Ви так прискіпливо й детально мене розпитували… Може, самі вишиваєте?» «Вишиваю», - відповіла
я і запросила гостю в сусідню залу - експозицію обласної виставки майстрів народного мистецтва - показати свій твір.
«Чудово, - оцінила Ксенія Іванівна мою доріжку. - А чому лиш червоний і чорний кольори?» «Бо мала тільки такі нитки – муліне DMC - залишилися, як тільки мама справила три вишиванки - мені і моїм сестрам. Посилка з муліне прийшла аж з Канади, від маминої товаришки. Бо на сорочки мама хотіла якісних ниточок…»
«То я вам передам ниточок! Для наших – буковинських і гуцульських узорів!»–запропонувала Ксенія Іванівна. Я, розчулившись, подякувала. А через деякий час отримала бандероль з віденською адресою Ксенії Колотило. Відкрила пакунок, а тут - краса: різні відтінки жовтогарячих, зелених, брунатних, синіх, червоних, фіолетових кольорів. Усі ті барви, якими виграють давні буковинські й гуцульські сорочки і яких за замовчуванням не існувало в ті часи. Коли всі узори в усіх українських журналах були здебільшого в чорно- червоних барвах. Наче уніфіковані. Не було серед них характерних для Буковини, Гуцульщини, Галичини, Полісся, Закарпаття…Особливо ж синьої і жовтої барви «не існувало» - бо начебто « непритаманна» українській вишивці… Одне слово, найперший свій ясик – «Осінь», в жовтогарячих
гуцульських барвах, я вишила нитками від Ксенії Колотило. Вишиваючи, не раз думала про мудру педагогіку Ксенії Іванівни. Адже майстриня найперше вболівала, щоб вишивали рідні, як вона казала, узори - узори того краю, де народився і де живеш. І ось нарешті з»явився друком перший альбом узорів від Ксенії
Колотило. Ми, громада осередку ( тоді) Товариства української мови ім. Тараса Шевченка, організатори яскравої резонансної імпрези «Мистецтво митців української діаспори» ( вона відбулася в літературно-мистецькій світлиці редакції і стала одним з переконливих аргументів для створення в Чернівцях музею буковинської діаспори)
представили книгу широкій громадськості. Натоді Ксенія Іванівна приїхала до Чернівців із своєю новою виставкою вишиванок втретє. Чимало буковинців і гостей краю мали змогу у виставочному залі Чернівців прилучитися до мистецтва
гуцульської вишивки, яке півстоліття (був то 1990-й) несла в люди гуцулка Ксеня. І що особливо зворушливо півстоліття в далекій Австрії, де в своєму віденському помешканні створила музей гуцульського мистецтва.
«Є всілякі лікарі. Але немає таких, щоб вигоїли тугу за рідним краєм», – виповіла свої почуття наша гостя. Розповідала, що і вишивок тих виявилося замало, аби втамувати печаль за рідним краєм, висловити любов до дивосвіту своїх предків. А вишила Ксенія дивувала іноземців витонченістю свого рукоділля, вишуканістюхудожнього смаку в барвах і композиціях, намагалася видрукувати в Австрії альбом власних узорів. Але мрія здійснилася тільки в Україні.
Репрезентуючи ошатну збірку «Карпатські кольори», яка тоді нещодавно з’явилася у видавництві «Мистецтво» (і одразу стала бібліографічною рідкістю), ми представили також новий доробок майстрині-художниці. - Кількасот візерунків, упорядкованих до нової книги. Правду кажучи, дух перехоплювало і по-доброму заздрили авторці цих робіт: вона зуміла поламати стереотип, ніби у вишивці гуцулів з-понад Черемоша переважають чорнобриві барви. Адже Ксенія Іванівна сягнула глибоких витоків традиції. Вона широко використала старовинну гаму кольорів – червоногарячу, зелено- цеглову, червоно-бордову з вмілим поєднанням улюблених ишивальницями саме цієї місцевості мережок (цирок). Особливо
поетично та гармонійно сприймаються ці твори найперше від багатства елементів та кольорів, які укладені за давнім мозаїчним, різьблено писанковим принципом, а не за лаконічно спрощеним, до якого зазвичай тяжіє сучасна вишивка і від чого нерідко вона втрачає свою етнографічну «візитку». Примітне і вміле вкраплення в загальну гаму білого «просвітку», а в композиції – доповнення мережками, що додає роботам К. Колотило виразності і ритмічності. Все це позначилось і на нетрадиційних уподобаннях Ксенії Іванівни – викладанні бісером по теплому воску, які зустрічаємо на
писанках, тарілочках, вазочках і яке надає речам святкової декоративності, «малюванні» голкою картин та квіткових композицій. Чудово, що всі згадані зразки бачимо в нинішній експозиції - яскравій антології творчості мисткині Ксенії Колотило, а також збірці еталонів у роботі і творчості - для майстрів народного мистецтва.
По всьому світу , всюди, де відбувалися її виставки, твори буковинки Ксенії Колотило зміцнювали меридіан українства. Віримо, що такою ж буде і ця, постійна, у відділі буковинської діаспори Чернівецького краєзнавчого музею.
Олена ЧАЙКА.
Фото авторки.

Україна - це українці
Ми у європейських країнах - це великий резерв для піднесення України в світі і дієва дапомога діаспорі дистанційно бути в українському середовищі.
Підтримати
© Copyright 2021 - All Rights Reserved
menuchevron-down linkedin facebook pinterest youtube rss twitter instagram facebook-blank rss-blank linkedin-blank pinterest youtube twitter instagram