Рік Параджанова в Україні, режисера легендарних "Тіней забутих предків". Цей фільм став культовим явищем в українському кіномистецтві та отримав міжнародне визнання: 28 призів на фестивалях у 21 країні.
Вірменин за походженням Сергій Параджанов затято підтримував українську інтелігенцію та український націоналізм. За таку позицію втратив здоров'я у тюрмах.
До 100-річчя Сергія Параджанова виготовили та урочисто погасили спеціальну марку з його портретом. Ініціаторами її виготовлення, листівки та поштового конверту виступили франківські кінематографісти. До 100-літнього ювілею режисера підготували ще кілька сюрпризів.
Вже 9 січня у Будинку кіно великий вечір, а власне увесь січень (а потому й у наступні місяці) у нашому Будинку витатиме його дух, його насмішкуватий веселий погляд. Він же був людиною карнавального штибу, низ і верх у нього увесь час перекидались туди-сюди, не тримаючись визначених точок і хоч би яких правил. Так само й вдягачки не довго накривали тіло, міняючись, як у цирковому ілюзіоні…
Він і жив, у Києві, навпроти цирку і побіля універмагу «Україна». Радянська Україна у ті часи совітського режиму-прижиму справді видавала циркові номери. Їх треба було тільки побачити... Параджанов бачив... Виходив, до прикладу, на балкон і видів, як на споруді цирку палало, червоно й пишно: «СЛАВА КПСС». А під тими патосними літерками миготіли зелено-смарагдові ЦИРК, ЦИРК, ЦИРК… Сергій Йосипович гукав своїх гостей помилуватись от сією монтажною феєрією: це ж яка краса поєднання сенсів і сенсуацій.
Сьогодні йду Галицькою площею (донедавна площа Перемоги), піднімаю голову і зненацька бачу Параджанова на балконі. Ага, явився, з кимось там ще обговорює, рукою показує на протилежний бік. Ні, не на цирк, інший будинок. І я здогадуюсь, про що мова. Це ж на якесь р-революційне свято на всю будинкову стіну притулили матерчато-червоного, в кепці, вождя всіх трудящих Лєніна. Параджанов скликав друзів приїхати і помилуватись роботою вождяцького шлунку: вгору-вниз, і знову - вгору-вниз. Ну так, то ліфт позаду Ілліча їздив, возив трудящих і ледарів, але ж виглядало так анатомічно і так прекрасно!
Узагалі-то Параджанов був чутливий до анатомічних особливостей комуністичних вождів. Приїздить він, скажімо, до Роттердаму, на кінофестиваль (а це були роки Перебудови і особливої популярності СССерії), першим ділом журналісти його запитують, чи подобається йому Міхаіл Горбачов? «Дуже подобається!- відповідає кінорежисер.- У нього такі красиві ноги!».
І про Сталіна у нього були свої оповідки. Така, до прикладу. Стояли вони якось із другом на Красній площі і раптом побачили у вікні Сталіна, котрий привітно махав їм рукою. Ох і зраділи… А потому вгледіли: то він резолюції на бомагах писав: Расстрелять, расстрелять, расстрелять… Рука втомлювалася і він трюхикав нею, а виглядало, ніби кому привіт надсилає…
Поки я усе це згадував, дивлюсь, уже й не видко Параджанова на тім балконі. То ж чимчикую собі далі. Спозираючи на цирк, з якого давно же позлітали капеесесні літерки. Хоча блазні і клоуни, дякувати Богу, не перевелися, як не занепало і їхнє мистецтво, циркове мистецтво загалом. Його любив і шанував Сергій Параджанов. Як і все ексцентричне, те, що не влізає, й ніколи туди не примоститься, у жодну схему…
Приходьте у Будинок кіно вже 8 січня. В авторському циклі вечорів Станіслава Сукненка «Невідомий Параджанов» документальний фільм «ПАРАДЖАНОВ: РЕКВІЄМ» режисера Рона Холлоуея, початок о 17.30. Продовження циклу - 15, 22, 29 січня.
Ну, а 9 січня, в день народження видатного митця, о 15.00 у Червоній залі Будинку кіно показ «Тіней забутих предків» (реставрована версія). О 18.00 - великий вечір, присвячений пам’яті Сергія Параджанова. Вхід вільний.
Починається рік, починається…
Фото Юрія Мечитова
Підготував за матеріалами ЗМІ - кінорежисер Петро Олар
