Цей день для мене як Велик День, в цей день прийшов на Землю у мій світ, чоловік який змінив моє життя, залишив мрію на роки щоб освітити світлом кіна Буковину, наші рідні Карпати, тих людей без яких нас би не було. То Іван Миколайчук посіяв в мені зерно любові до творіння, як він казав до театру з життя. В тій професії, яку отримав у спадок 1970 року у весняно -літні дні Іван Миколайчук, замовив слово і залищив мене помічником асистента Олександра Найди на фільмі "Білий птах з чорною відзнакою" В тому стані і в професії, я аж до сьогодні, і несу свій хрест творчості вже 54 роки. Та завжди памʼятаю про Івана, його геніальний талант, який дуже рано обірвала нагла смерть. Де б я не був мене кличуть в рідний край три душі, що тримають над Буковиною небо..., то атлант Іван, Святої памʼяті моя мама Савета, та духа Анни Дущак що не перестає дзвеніти віршами і піснями в моєму серці останніх років сорок. Так буває кожні роковини народження Івана, чи як було в той дощовий день смерті я стрічаю душу Івана в його фільмах, кіносценаріях та незнятих фільмах та незіграних ролях. Життя триває, памʼять живе , а роботи, непочатий край, багато, щоб справа Івана жила вічно.
Цікаві факти з життя Івана Миколайчука
Mylaj4uk
12 цікавих фактів з життя Івана .
1. Перша роль Івана дісталася йому в 12 років. У виставі «Безталанна», за п‘єсою Михайла Старицького— зіграв батька Софії.
2. В 17 років він написав свій перший кіносценарій – «Живий хрест у мертвій діброві»
3. Миколайчук легко освоював музичні інструменти, адже в 1957 р. здобував освіту в Чернівецькому музичному училищі.
4. З Марією Карп‘юк у Івана було кохання з першого погляду. Знайомі відмовляли його одружуватися в такому молодому віці, на що він відповідав: «Коли я стану знаменитим, звідки знатиму, що жінка любить мене просто за те, що я є, а не мою славу і гроші?». Вони прожили разом 25 років. Марічка ніколи не називала себе «вдовою», до останніх днів своїх була йому дружиною.
5. Коли Іван вступив до Київського театрального інституту імені Карпенка-Карого, Марічка подарувала йому дві книжки – «Тіні забутих предків» Коцюбинського та «Художник» Шевченка. На другому курсі Івана запросили одразу на дві головні ролі: Івана Палійчука в «Тінях забутих предків» і Тараса Шевченка у фільмі «Сон».
6. Історію про отримання ролі в фільмі «Тіні забутих предків» напевно знають всі. Та все ж, ми не стомлюємося її розповідати. Параджанов уже пішов з павільйону і довірив провести кінопроби Юрію Іллєнку. Буквально за кілька хвилин Іллєнко наздогнав режисера в коридорі студії: «Сергію Йосиповичу! Вертайтеся! Це щось неймовірне! Просто нелюдське щось! Щось за межами розуміння й сприйняття!». Пізніше Параджанов назвав Миколайчука своїм вчителем і сказав про нього так: «Я не знаю більш національного народного генія.» До нього то був Довженко.
7. «Тіні забутих предків» увійшли до Книги рекордів Гіннесса, здобувши 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них – 24 гран-прі) у 21-й країні, рахуючи Італію, Грецію, Аргентину. Гарвардський університет вніс стрічку до списку обов'язкових для перегляду студентам, які претендують на вищий ступінь у кінознавстві.
8. У фільмі «Білий плах із чорною ознакою», в якому Іван Миколайчук з Юрієм Іллєнком був співавтором сценарію, він виписав для себе роль одного з братів-дзвонарів – упівця Ореста. Однак худрада заборонила йому зніматися в цій ролі, бо, мовляв, такий привабливий типаж не може грати роль «бандита». В результаті, Ореста зіграв Богдан Ступка, а Миколайчук – іншого брата, Петра.
9. Іван Миколайчук був зіркою світового масштабу. Коли картину «Білий птах з чорною ознакою» 1971 році на кінофестивалі «Fest» побачив Ніл Армстронґ, він попросив про зустріч із Миколайчуком, потис йому руку і сказав: «Іване, із тобою я готовий знову летіти на Місяць!»
10. Іван Миколайчук був надзвичайно щедрою людиною. Він мріяв накрити стіл від Чернівців до Чорториї і пригостити напоями та стравами всіх. Одного разу Миколайчук на останні гроші полетів до Чернівців, по дорозі купив столітрову бочку пива і привіз до Чорториї пригостити все село. Іншим разом він запросив до ресторану в Гідропарку на свій день народження усіх, хто зібрався послухати українські пісні, які співали гості свята.
11. На творчому рахунку Івана Миколайчука – 34 кіноролі, дев’ять написаних сценаріїв, дві режисерські роботи. Ще більше лишилося в планах, оскільки довгий час йому просто не давали зніматися чи знімати. У 1979-му йому дивом вдалося отримати дозвіл на зйомку фільму «Вавилон ХХ» за романом Василя Земляка «Лебедина зграя», де Миколайчук став режисером та виконав головну роль.
12. Ще в юності циганка наворожила Івану Миколайчуку, що він проживе лише 25 років. Актор помер від раку шлунка 3 серпня 1987 року – через чотири дні після срібного весілля з Марічкою. Похований на Байковому кладовищі. На могилі встановлено білий кам’яний хрест, на якому вибито слова народної пісні.
А Ще цікавІ фактИ про українське кіно:
• Можно сказати, що українське кіно починається 130 років тому, коли у 1893 р., в Одесі Йосип Тимченко, механік університету, створив прототип кінокамери. Власне на неї і відзняли перші фільми – “Вершник” і “Метальник списа”.
• Перший кіносеанс провели в 1896-му році. Його ініціював відомий фотографі, перший український оператор хроніко-документальних фільмів - Альфред Федецький.
• В 1911-му в Україні відзняли перший німий фільм під назвою “Запорізька Січ”.
• В 1927-му світ побачила перша мультиплікаційна стрічка “Казка про солом’яного бичка”.
• У 1928-му в Києві з’явилася перша кінофабрика.
• “Ентузіазм. Симфонія Донбасу”. Саме так називалася перша звукова вітчизняна картина, яку відзняв відомий режисер Дзиґа Вертов.
• У 1964 році на екрани вийшов фільм Сергія Параджанова “Тіні забутих предків”, стрічка здобув 67 нагород. Кінофільм був признаний міжнародною спільнотою найкращим фільміом усіх часів і народів та замурованан у капсулі для майбутніх поколінь. Ця церемонія пройшла у Лондоні у річницю дня наподження Івана Миколайчука.
• Фільм Ігоря Стрембіцького “Подорожні” став першою українською стрічкою, який здобув нагороду на Канському міжнародному фестивалі в 2005 році.
Кожен день, кожен рік українське кіно набирає сучасні формати, стає професійніше і цікавим не тільки українському глядачу але і всьому Світу.
