Україна - це українці
Підтримати
Підтримати

Україна vs Європа. Чого ми можемо навчитися в європейців?

3 Травня, 2022


Особисто я з дітьми зараз перебуваю в Польщі, чимало інших моїх друзів і знайомців — роз'їхались у різні країни Європи. Цікаво було відстежити свої спостереження, на що ми звертаємо увагу в інших країнах

Українці — не надто мобільна нація. Однією з причин є сильний досі радянський і пострадянський спадок. Залізної завіси давно немає, проте її сліди залишились в уяві багатьох. Тривалий час поїхати за кордон, подивитись світ було неможливо, потім — занадто дорого, тому ⅔ українців жодного разу не виїжджали за межі країни. Проте навіть ті, хто подорожувати світом раніше, рідко затримувались надовго. А коли перебуваєш в країні не зовсім як турист, а як тимчасовий мешканець, багато моментів сприймаються інакше.
Тож, нинішня ситуація, коли вже понад 4 млн українців змушені були виїхати до інших країн, є унікальною для досвіду нашого суспільства. Ми не шукали цього досвіду, але якщо вже він з нами стався, то маємо цим скористатися.

Особисто я з дітьми зараз перебуваю в Польщі, чимало інших моїх друзів і знайомців — роз'їхались у різні країни Європи. Цікаво було відстежити свої спостереження, на що ми звертаємо увагу в інших країнах.

З одного боку поміркувати про корисні і людяні зручності, яких ми можемо повчитися і спробувати запозичити під час відбудови України. А з іншого — виявити те, що у нас є, а ми не помічали. Щось звичне починаєш помічати тоді, коли втрачаєш.

Є одне загальне спостереження, яке має відбиток на багатьох сферах. Це розстановка пріоритетів між особистим життям і роботою. Це помітно за тим, що в Європі більшість закладів сфери послуг і магазинів закривається рано ввечері, часто не працюють у вікенд, навіть аптек цілодобових обмаль. Все це увиразнює пріоритети, які наявні в житті людей. Час, проведений з родиною і друзями, у європейців стоїть на значно вищому щаблі, ніж в Україні. Натомість у нас високий пріоритет роботи, успішності.

Не думаю, що ми можемо чи потребуємо вповні переймати європейські пріоритети в цьому питанні. Одна справа — жити в розвиненій країні, де вже вирішені питання в багатьох сферах, де налагоджені комунікації, люди забезпечені, інституції і бізнеси працюють не одне десятиліття, а то й століття поспіль. Справді можна розслабитись і насолоджуватись неспішним життям та спілкуванням.

В Україні, яка перебуває в стані то розбудови, то відбудови, де ще далеко не всі ніші заповнені, де ми ще тільки почали задумуватись про зручність наших міст, тільки почали працювати над прозорістю і сталістю інституцій, де ми маємо лише одне покоління людей, які почали вести бізнес і забезпечувати себе й родину всім необхідним — нам поки нема коли зупинятись. Як на мене, то чимало українців зараз можуть працювати 24/7 не тому, що вимушені, а тому що їх драйвить їхня діяльність. Згадайте, як до війни виникали нові заклади — від кав’ярень до виробництва шкарпеток, від фермерських господарств до IT-компаній, від альтернативних шкіл до спортивних центрів. Ми ж тільки почали насолоджуватись своєю спроможністю діяти, тому й не хочеться зупинятися.
Але чого ми можемо навчитися в європейців — це все ж таки знаходити час на спілкування з близькими, з природою, з мистецтвом. Виокремлювати у щільному робочому графіку час на родину та друзів, бо це важливо. В умовах війни це стає особливо відчутно — наскільки важливі люди, які є в нашому житті.

В Європі привертає увагу відсутність різниці між культурою життя у великому і маленькому місті
Отже, я спробувала зібрати з різноманітних коментарів, що в Європі відчувається цінним і вартим наслідування:


Культура і людяність

— Привітність один до одного, small talks — це, звісно, є наслідком внутрішнього самопочуття, а не зовнішньою формою, але ніхто не вадить почати плекати в собі цю звичку.

— Наявність притулків для тварин.

— Відсутність дитячих будинків для дітей.

— Дисципліна (носіння масок, сортування сміття, облаштування фасадів, дорожній рух тощо).

— Контакт з природою (трекінги, велопрогулянки, бьордвочінг, а не шашлики на травневі).

— Високі ціни на алкоголь і цигарки, водночас легалізація канабісу — усі трунки в рівних умовах, але не легкодосяжні.

— Повага до мови, заохочення вивчення мови з перших днів перебування в країні.

— Читання як дозвілля (переважно з паперового носія — книги, журнали, газети), відпочинок від гаджетів.

— Сервірування столу для щоденної домашньої вечері.

— Інвалідні візочки в поліклініках та громадських установах.

Хочеться виокремити питання облаштування простору для життя. Частина цих практик нас вже запроваджується у великих містах, але в Європі привертає увагу відсутність різниці між культурою життя у великому і маленькому місті.


Облаштування міст

— Обмеження висоти будівель в історичному центрі.

Другий фронт. Як українські біженці можуть допомогти у боротьбі за правду
— Охорона пам’яток, реставрація і збереження історичної архітектури.

— Зручні та розвинені транспортні розв’язки, віадуки, велосипедні доріжки.

— Скрізь пандуси і спеціальні покриття тротуарів для незрячих.

— Відсутність яскравої мерехтливої реклами і бігбордів як окремих конструкцій, лише на вільних стінах будівель.

— Чіткі правила з облаштування житла — відсутність на фасадах засклених балконів, вагонки, зовнішнього утеплення тощо.

— Доглянута прибудинкова територія. Відсутність глухих парканів — низькі прозорі загорожі, або живопліт.

— Чистота і свіжість запаху в під'їздах будинків, громадських установах.

— Креативні і стильні дитячі майданчики з розвагами для різного віку, спортивні майданчики з різним покриттям — це ж ідеальна тема для курсової роботи в архітектурному виші.

— Багато зручних лавочок чи гойдалок в місцях з гарними краєвидами та й просто для перепочинку.

— Сортування і налагоджене вивезення сміття.

— Ремонтні майстерні для побутової техніки, годинників, парасольок, взуття тощо.

— Закриті ТРЦ в неділю — спонукає шукати інших розваг.

— Візочки в супермаркетах з вбудованими сканерами штрих-кодів — наступний крок після кас самообслуговування.

— Стійки з пакетиками для прибирання собачого посліду.

— Доглянуті зелені зони, навіть маленькі клаптики землі перетворені на клумби.

— Адреси і номери будинків — великі, помітні. На поштових скриньках чи дверних дзвіночках — імена господарів.

— Паркінги біля будинків — підземні.

— Питна вода з міського водогону.


Транспорт

В Україні вже подекуди були запроваджені ці транспортні зручності — Вінниця, Житомир, Харків, Київ, проте є ще куди зростати, не спиняймося.

— Електронні табло руху міського транспорту на кожній зупинці, які вказують точний час прибуття.

— Рух транспорту чітко за розкладом — це дає можливість прорахувати маршрут з кількома пересадками. Це свідчить і про повагу до часу мешканців, і заохочує користуватись громадським транспортом, щоб уникати заторів.

— USB-зарядки в електротранспорті.

— Чистота і доглянутість рухомого складу, навіть стареньких моделей.

— Заборона користування смартфоном під час дорожнього руху не лише для водіїв, а й для пішоходів.

— Інтуїтивно зрозуміла розмітка дороги. Відсутність зеленої стрілки на світлофорі для повороту під час червоного сигналу робить перехрестя більш зрозумілим.

— Чергові зі знаками «стоп» на пішохідних переходах поблизу шкіл — перед уроками і після.

Розбудова соціальних зв’язків

Війна виявила надзвичайну цінність соціальних зв’язків — усе волонтерство, транспорт, облаштування переселенців і біженців, пошук зайнятості — все вирішується через соціальні зв’язки. Проте в сучасному атомізованому, надшвидкому і, почасти, дистанційному світі, соціальні зв’язки не зароджуються самоплином, потрібні спеціальні практики.

— Спільні прибирання парків і подальше спільне поїдання морозива на завершення.

— Різноманітні центри для зустрічей спільнот, громад, родин. Простори для змішаних форматів спілкування і дорослих, і дітей.

— Клуби за інтересами для підлітків і дорослих — спортивні, туристичні, танцювальні, майструвальні — які завгодно.

— Практика міжкультурного порозуміння — в Україні з її мультинаціональним суспільством, різним регіональним історичним досвідом і розгалуженою діаспорою — просто необхідна.


Освіта

— Бібліотеки і книгарні: великі, щедрі, популярні.

— Підтримка приватних закладів освіти державою.

— Розподіл шкіл на молодші, середні та старші, розташовані поруч.

— Гнучкий шкільний розклад та можливість обирати самостійно факультативи при школі.

— В шкільних приміщеннях не лише навчальні класи, а й вільні простори для спілкування.

— Облаштоване шкільне подвір'я з пропускною системою (не в саму будівлю школи, а на територію). Шкільні парковки для велосипедів та самокатів під накриттям.

— Університети (якість та інфраструктура).

— Музейна педагогіка — інтерактивні секції в музеях. Копії музейних експонатів, яких можна торкатися — цінно не лише для людей з вадами зору, а й для всіх кінестетиків.

— Піклування про пиття і перекус під час екскурсії від організатора (школи, клубу, центру).

Цей перелік можна далі продовжувати, але хочеться згадати також те, що ми вже маємо і що варто цінувати.

Надбання України

— Якість і швидкість інтернету.

— Зручність підключення і поповнення мобільного телефону.

— Інтернет-банкінг — перекази з картки на картку, відкриття рахунку тощо.

— Електронний документообіг — системи електронного підпису, звітність до податкової, сервіси на кшталт Дія, Вчасно. Безліч корисних і зручних додатків і сайтів.

— Спрощені процедури для ФОП.

— Служби доставки (Нова пошта, УкрПошта) — швидкість, підтримка, контакт з кур'єром.

— Медичне обслуговування: розмаїття, зручність, співвідношення ціна-якість, система Helsi. Доступність і різноманіття ліків в аптеках.

— Освіта для дітей: варіативність освітніх стратегій (хоча над якістю, звісно, продовжуємо працювати)

— Б’юті-індустрія — салони краси, масаж, оздоровчі практики якісні і доступні. (Дивно тільки, що досі не було додатку типу Booksy, який об'єднує всі салони в мережу і дозволяє значно спростити адміністрування, але зважаючи на рівень цифровізації — це не складно влаштувати).

— Цілодобові магазини і аптеки.

— Сервіс на автомобільних заправках і мийках.

— Харчування — від розмаїття продуктів харчування в супермаркетах і на ринках, до ресторанчиків на всі смаки і цінники. Розвинена чайна і кавова культура.

— Розмаїття, ціна та якість канцелярії і матеріалів для хендмейду.

Тож, якщо підсумувати, то в нас дуже багато є цінного, що хочеться підтримувати і розвивати надалі.


В Україні є схильність до різноманіття послуг чи підходів в багатьох сферах, що створює свободу вибору і відкриває нові можливості. Зважаючи на це, думаю, всі пропозиції, спрямовані на збільшення варіативності, суспільство буде сприймати схвально. Гадаю, що й легалайз канабісу не за горами. По-перше, чимало людей побачили як навіть в сусідній Польщі — дуже традиційній і релігійній — марихуана продається на кожному кроці, і все гаразд. А по-друге, гадаю її застосування в медичних цілях, зокрема під час лікування ПТСР, стане виправданим.

Дуже помітно, як на сприйняття простору впливає відчуття безпеки. Боротися зі спотвореними фасадами і парканами з профнастилу буде мати сенс тоді, коли вдасться забезпечити людям достатній рівень безпеки: вибудувати систему захисту від зовнішніх загроз (подальший розвиток ЗСУ), а також — від загроз внутрішніх (прозорість правил, правоохоронна і судова система, які діятимуть в інтересах суспільства, а не владних структур).

Допоки люди почуваються у загрозі, вони не можуть почати жити у всьому просторі міста, з відкритими вікнами і квітучими клумбами, а лише у маленьких просторах своїх квартир, що видаються захищеними.

На завершення згадаю ще одне спільне спостереження, яке відзначають українці в Європі — це більш толерантне, терпиме ставлення до дітей. Оскільки більшість біженців — це жінки з дітьми, цей момент є дуже відчутним.

Як виникає розбіжність у ставленні до дітей? На мій погляд, тут поєднано кілька моментів.

Перший — це міф про наше «суворе виховання». Європейці судять за зовнішніми проявами, і на перший погляд воно дійсно таким видається. Дітей невпинно обмежують в проявах, менше дозволяють активностей — «не залазь», «не чіпай», «не кричи». Дорослі постійно осмикують і гримають на дітей. Проте, гримнути на дитину — це не суворе виховання. Більш того — це не працює. Не буду далі заглиблюватись в деталі українського виховання, це тема окремої розмови. Зараз цікаво зрозуміти, чому у інших не так. Я гадаю, розгадка криється у двох моментах: вдосталь ресурсу і люди важливі.

Тобто, коли людина живе в гарному просторі, користується зручним транспортом, проводить вікенди на природі, багато спілкується з рідними і друзями, в неї просто накопичується вдосталь ресурсу, щоб витримувати дитячі вибрики — це не дратує.

Водночас, діти є частиною близького кола спілкування, а не завадою у досягненні робочих цілей, і взаємодія з ними, дослідження світу разом, стає цінним переживанням. Тобто це наслідок тієї самої розстановки пріоритетів, згаданої на початку. Коли стосунки важливіші за досягнення.

Втім, спочатку я писала, що нам не обов’язково наслідувати європейську неспішність загалом. В Україні працездатність наразі є дуже важливою — і для відбудови країни, і для самореалізації людей в суспільстві. Проте нам не обов’язково розплачуватись за це зіпсутими стосунками з дітьми. Щоб втримати баланс маємо навчитись проживати кожну мить вповні. Якщо працювати — то без прокрастинації, а якщо спілкуватися — то з відкладеними вбік гаджетами, якщо відпочивати — то саме так, як хочеться, а не там, де є знижка.

Валентина Мержиєвська
Освітянка, співзасновниця альтернативної школи БеркоШко, авторка подкастів «ПереФарбований лис» і «Валентність»

Світлиеи з Міста Торунь. Автор: Б.Олексюк


More Записи for Show: програма ДІАЛОГИ
Україна - це українці
Ми у європейських країнах - це великий резерв для піднесення України в світі і дієва дапомога діаспорі дистанційно бути в українському середовищі.
Підтримати
© Радіо Українська хвиля з Європи - All Rights Reserved
menuchevron-down linkedin facebook pinterest youtube rss twitter instagram facebook-blank rss-blank linkedin-blank pinterest youtube twitter instagram