Українці в Іспанії
Історія
Формування української діаспори в Іспанії фактично розпочалось після Другої Світової війни, коли у важкі повоєнні роки перша нечисленна група українців-студентів прибула до Мадриду в пошуках кращої долі.
Перша група українців прибула до Іспанії наприкінці 1946 р. з табору переміщених осіб в Ріміні (Італія). Це були молоді люди студентського віку, які завдяки допомозі Ватикану та Червоного хреста одержали від іспанського уряду згоду на продовження свого навчання в Іспанії. У лютому 1947 р. прибула друга група. Разом в обох групах було 25 осіб. Ними було засновано «Українську студентську громаду в Іспанії» весною 1947 р., яку очолював Юрій Карманін.
«Українська студентська громада в Іспанії» проіснувала майже 20 років, найбільш активними і успішними з яких були перші 6-7 років. Згодом чисельність громади поступово зменшилася, головним чином через виїзд її членів до США та Канади.
Для вирішення усіх організаційних питань, пов’язаних із навчанням і проживанням українських та інших студентів – вихідців з країн Східної Європи, іспанською стороною було створено організацію «Католицька організація університетської допомоги».
У часи своєї активної діяльності «Українська студентська громада в Іспанії» (1947-1960 рр.) мала у своєму складі хор та з допомогою Організації українських націоналістів організувала на Національному Радіо Іспанії українське мовлення, яке передавалося і на Україну. У квітні 1951 р. було створено українську редакцію цього Радіо, яку очолив Дмитро Штикало з Франції. Перша українська радіопередача в Іспанії відбулася 20 квітня 1951 р. Спочатку передачі виходили в ефір тричі на тиждень по 15 хв. З часом мовлення було переведено на щоденну основу по 45 хв. В 1952-1963 рр. українську редакцію очолював Д. Бучинський, а в 1963-1973 рр. – Володимир Пастущук. У 1961 р. з огляду на світову політичну ситуацію іспанський уряд значною мірою скоротив іномовні редакції Національного Радіо Іспанії, проте українська залишилася, хоча обсяг її мовлення значно зменшився. Так тривало до 1973 р., коли через зміни в політичному курсі Іспанії, українське мовлення було припинено.
В історії «Української студентської громади в Іспанії» слід відзначити період 1963-1978 рр. На його початку було ліквідовано «Католицьку організацію університетської допомоги« та закрито її гуртожиток. Водночас, протягом цього часу до Іспанії прибули на навчання приблизно 30 українців із США. Деякі з цих українських студентів були членами Громади.
Поряд із українськими студентами в Мадриді перебувало також кілька українських родин, які прибули сюди в 1948-1951 рр. Ці українці не мали власної організації, але тісно співпрацювали з «Українською студентською громадою». Ця мініатюрна українська громада, що налічувала у роки свого найбільшого розвитку не більше 50 осіб, пройшла кілька етапів свого розвитку, а саме: 1947-1962 рр. – «Українська студентська громада», 1962-1990 рр. – період вичікувань, 1990 – до цього часу – період допомоги незалежній Україні.
Серед яскравих постатей української громади в Іспанії того часу слід згадати відомого українського ботаніка і біолога професора Олександра Архімовича, який прибув до Мадрида на запрошення іспанського уряду у 1948 р., і протягом 5 років проводив дослідження на півночі Іспанії. В 1952 р. він виїхав до США, де був президентом УВАН та Українського технічного інституту в Нью-Йорку. В 1950 р. до Іспанії переїхав з Франції Дмитро Бучинський з родиною, який разом з дружиною Іванною працював в українській редакції Національного Радіо Іспанії. Д.Бучинський також займався журналістською та літературною діяльністю, зокрема переклав на іспанську мову «Слово о полку Ігоревім». Його творчий доробок становить 1000 робіт, серед яких бібліографічні довідники видань діаспори за 1945–1955 та 1955–1961 рр. Д.Бучинський також був організатором виставок української діаспорної книги і преси в Національній Бібліотеці Іспанії, експонати яких передавалися потім у її фонди.
В 1950 р. до Мадриду прибув з Бельгії інженер Андрій Кішка разом із своєю дружиною – бельгійкою. З 1951 р. він виконував функцію представника Екзильного уряду УНР та УНРади в Іспанії. В 1956 р. А.Кішка заснував Товариство українсько-іспанської дружби. Наприкінці 1950–их років із поступовим занепадом Студентської громади та, як наслідок, зменшенням перспектив розгорнути ширшу діяльність в Іспанії А.Кішка виїхав до Канади.
Серед інших українців, які в 1950-х роках проживали в Іспанії варто згадати співробітника української редакції національного Радіо Іспанії Богдана Цимбалістого, який переїхав до Мадрида з Бельгії, а в 1959 р. виїхав у США. На окрему увагу заслуговує інженер - геолог Богдан Трешневський, що прибув до Іспанії як співробітник однієї північноамериканської фірми, яка проводила геологічні дослідження в країні. Він, проживаючи в Мадриді протягом довшого часу в 50–их рр. підтримував тісні зв’язки із Українською студентською громадою. Також деякий час проживав у Мадриді український кінопродюсер Євген Деслав, що в 1943-153 рр. зняв кілька фільмів про іспанський побут, а потім виїхав до Франції, репортер Петро Демчук, що писав для швейцарської газети «Die Taat» і загинув у 1950 р.
Період 1962-90 рр. для української діаспори в Іспанії був позначений зникненням «Української студентської громади в Іспанії» та смертю в 1963 р. Д.Бучинського, який підтримував контакти з багатьма організаціями діаспори, ієрархами церков, науковими установами, та був зв’язковим між українцями Іспанії та українським життям у світі. Крім того, професійна діяльність членів студентської громади зумовила їх розпорошеність по країні, а шлюби з іспанками сприяли швидкій асиміляції, особливо їх дітей. Водночас, у цей період більшість українців, яких нараховувалося біля 15 осіб, досягли значних успіхів у своїй професійній кар’єрі. Отримавши іспанське громадянство вони змогли влаштуватися на державну роботу, зайняти високі посади в промисловості. Важливим моментом у житті українців в Іспанії в цей період був візит 27.04– 04.05.1970 р. Кардинала Йосипа Сліпого до Мадрида, де його приймав керівник країни Ф.Франко та мадридський архієпископ.
Сучасність
З набуттям Україною незалежності українці в Іспанії долучилися до налагодження і розвитку відносин нашої країни із світом та Іспанією зокрема. Щоби ефективно здійснювати конкретні проекти, виникла необхідність контактувати громаді з офіційними чинниками Іспанії, що у свою чергу призвело до формальної реєстрації громади, яка у 1994 р. була зареєстрована під назвою Українська асоціація в Іспанії. Поряд з нею в Каталонії існує Асоціація друзів України, організована кількома українськими родинами, що живуть у цій провінції.
Серед практичних заходів допомоги Україні слід виокремити діяльність інженера – геолога Т.Барабаша, який став почесним головою Української громади Іспанії, інженерів О.Забара та М.Гичка, які в рамках іспанського товариства СЕКОТ, що входить до програми ЄС ТАСІС, організували передачу Державному комітету України з геології іспанського досвіду та технологій видобутку золота і охорони довкілля, а також стажування на іспанських підприємствах українських спеціалістів у цій галузі. Велику допомогу надали члени Асоціації організації і проведені візиту міністра закордонних справ України А.М.Зленка до Мадрида в 1994 р. та в питанні відкриття Посольства України в Іспанії в 1995 р.
Піcля розпаду СРСР, у середині 1990-х рр. виникла т.зв. „четверта« хвиля міграції на захід, в т.ч. до Іспанії, яка вже характеризувалася економічними причинами – втратою робочих місць та падінням доходів населення, особливо у сільській місцевості.
Міграції українців до Іспанії сприяло:
наявність потреб у заповненні робочих місць у сільському господарстві та у сфері будівництва;
високі порівняно з Україною заробітки;
ліберальне іспанське законодавство;
можливість отримання дозволу на працю та проживання (резиденції) в результаті періодичних легалізацій іноземців, що проводились іспанським урядом;
масове повернення з України до Іспанії з кінця 80-х років минулого століття т.зв. «дітей війни«, які вже мали шлюбні відносини з громадянами України і чисельні родинні зв’язки на батьківщині;
можливість спрощеного оформлення запрошення на приїзд до Іспанії далеким родичам та знайомим в Україні.
Важливим фактором, який сприяв українській міграції, був іспанський менталітет, близький до українського, відсутність ксенофобії, гостинність, доброзичливість іспанців та їх поважливе ставлення до вихідців з колишнього СРСР.
Українська еміграція в Іспанії протягом останніх років продовжувала чисельно збільшуватись. За оцінками іспанської статистики, станом на 01.01.2014 р., українська міграція в Іспанії становить близько 86 тис. осіб, які мають легальний статус та понад 70 тис. мають реєстрацію за місцем проживання.
За оцінками Посольства України реально в Іспанії проживає близько 100 тисяч українських громадян.
Аналіз результатів опитувань та наявних статистичних даних в асоціаціях свідчать, що переважна більшість українців в Іспанії (70%) походить з західних областей України (Львівська, Тернопільська, Івано-Франківська, Хмельницька, Рівненська, Волинська). Решта 30% припадають на центральні та південно-східні області України (Київська, Черкаська, Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Херсонська, Одеська, Сумська, Луганська, Автономна Республіка Крим).
Розподіл українців по території Іспанії такий:
— центральна частина (місто та провінція Мадрид) - 19%
— східні провінції (Каталонія, Валенсія, Мурсія) – 33,9%
— південні провінції (Андалусія, Кастілья-ла-Манча) – 24,1%
— західні провінції (Екстремадура. Кастілья-Леон) – 10,6%
— північні провінції (Галісія, Астуріас, Кантабрія, Наварра, Країна Басків, Арагон) – 9,7% (10 000 чол.)
— Канарські, Балеарські острови – 1,9%.
Максимальне зосередження українців відмічено у наступних містах та їх околицях: Мадрид, Барселона, Валенсія, Альбасете, Аліканте, Торев’єха, Мурсія, Малага, Марбелья, Уельва, Севілья, Хіхон.
Громадяни України, що перебувають в Іспанії легально та нелегально працевлаштовані (офіційно чи неофіційно) на 80%. Розподіл українців на ринку праці такий:
— сільське господарство та виробництво (збір цитрусових, винограду, овочів, фруктів, оливкових культур, їх переробка, промислове виробництво) – 45%
— сфера будівництва (будинки, дороги, тощо) – 30%
— робота в іспанських сім’ях в якості прислуг, по догляду за хворими та старими людьми - 15%
— сфера обслуговування (готелі, кафе, ресторани, танцювальні клуби, ремонт квартир, авто, побутової техніки, сторожування) – 10%
На сьогодні в Іспанії функціонуює 31 громадська організація українців. Значна кількість асоціацій функціонують у співпраці із церквою.
Слід зазначити, що українські громади в Іспанії, складаються з трудових мігрантів, які не змінили громадянство України та перебувають в країні тимчасово.
Освітні потреби українців в Іспанії є досить високими: середній вік «трудового мігранта-українця« на сьогодні складає приблизно 30-40 років; кожний третій українець перебуває в Іспанії з дітьми шкільного віку. Українські асоціації тривалий час намагаються вирішити проблему започаткування роботи українських класів (недільних шкіл) для навчання дітей рідною мовою за переліком предметів, які є відсутніми в іспанських навчальних програмах.
Релігійні потреби в країні перебування українці задовольняють через православні (Вселенський патріархат) та греко-католицькі (УГКЦ) парафії, які проводять служби для громадян України в містах Барселона, Валенсія, Аліканте, Оріуела, Торрев’єха, Альмерія, Малага, Севілья, Мурсія, в Мадриді та околицях столиці Іспанії. Для прикладу, лише в Мадриді щонеділі, в приміщенні іспанської католицької Церкви відбуваються Служби української греко-католицької Церкви, які відвідують більше 700 вихідців з України.
Серед проблемних питань у релігійній сфері є майже повна відсутність на території Іспанії власних приміщень для проведення богослужінь.
УПЦ КП представлена "Свято-Вознесенською" парафією міста Малаги. УПЦ МП не має свого представлення в країні.
Відносини у законодавчому полі країни перебування із українськими громадянами, що проживають в Іспанії, регулюються міграційним законодавством, а саме Законом «Про іноземців», затвердженого Королівським декретом №2393/2004, який набув чинності 7.02.2005 року.
Керівництво країни приділяє значну увагу питанню інтеграції іммігрантів в іспанське суспільство. Головним відповідальним державним органом визначено Державний секретаріат з питань імміграції та еміграції Міністерства праці та соціальної питань Іспанії. Значні повноваження у питанні інтеграції іммігрантів мають регіональні, провінційні та муніципальні органи влади, зокрема у питаннях виділення фінансової та технічної допомоги на діяльність громадських організацій.
