Україна - це українці
Підтримати
Підтримати

«В укриттях по тисячі людей, і туди завдавались удари». Врятовані з Маріуполя. Історія третя

22 Березня, 2022

МИ не можемо бути байдужими читаючи цей матеріал Ангеліни Аредової, який створено на радіо Свобода, просто передруковуючи його, надаємо й пряме посилання щоб ви ставали постійними слухачами , глядачами Радіо Свобода . разом ми сила і зупинемо війну
https://www.radiosvoboda.org/a/mariupol-blockade-russia-story-3/31765095.html

Маріуполь залишається в облозі російської армії третій тиждень. Місто змогли самотужки залишити більше 30 тисяч людей, частину з них дорогою обстрілювали. Усього населення міста становить понад 350 тисяч. Щодня на них падає від 50 до ста бомб, ракет і артснарядів. Російське керівництво намагалось «обміняти» евакуацію цивільних на здачу міста, повідомили в уряді України. Засновник полку спецпризначення «Азов» Андрій Білецький вважає, що операція з деблокування Маріуполя технічно можлива, але залежить від пріоритетів, на які Генеральному штабу ЗСУ потрібно витрачати сили і засоби. Проте, велика частина українського війська зосереджена на інших гарячих точках Донбасу, де триває наступ агресора.

Радіо Донбас Реалії робить серію публікацій про блокадний Маріуполь. Оскільки зв'язку з містом немає, нам розповідають про те, що відбувається у кільці облоги, ті, кому вдалось врятуватися. Про свій досвід розповідає волонтерка, менеджер маріупольського креативного простору «Халабуда» Галина Балабанова.

«Я пишу одне повідомлення – ти живий? І бачу – був у мережі 2 березня» – Олена, виїхала з міста минулого тижня
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:
«Місто-герой стало містом смерті». Врятовані з Маріуполя. Історія перша
Драматичний театр Маршуполя за кілька днів до того, як на нього скинули авіабомбу
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:
«В будинок влучила ракета і діти загинули». Врятовані з Маріуполя. Історія друга
– Перший тиждень блокади був найлегшим. Тоді ще в нас був зв’язок і частково газ. Після цього почали поступово відключати світло та воду. У людей в квартирах лишався тільки газ, вони могли гріти воду і хоч якось себе забезпечувати. За декілька днів блокади, після прильотів артилерії, почалося мародерство у великих магазинах – Епіцентрі, Метро, Сільпо.

Спочатку починали бомбити околиці міста, потрохи звужуючи кільце, закриваючи всі підходи. За власними відчуттями, наші військові доволі довго чинили опір і тримали Маріуполь. З огляду на те, що я бачила, як на місто летять бомби, артилерійські снаряди, працюють міномети – мені здається, ми показали дуже високу планку щодо захисту таких складних об’єктів. Напевно, мені пощастило, бо в мій будинок не прилітало жодного снаряду. Все потрапляло довкола нього, тобто у сусідні будинки, які були навіть в 10 метрах від нас. Вікна в моїй квартирі в багатоповерхівці винесло разом із рамами.

Галина Балабанова
Авіабомби були настільки потужними, що будинок з хорошої цегли та ще один, який був побудований на початку минулого століття, знесло аж до фундаменту. Маріупольці, з якими я контактувала на той період, поділялися, напевно, на дві групи. Перші – це ті, хто до останнього лишалися в квартирах й намагалися хоч якось облаштувати свій побут, не дивлячись на обстріли. Бо хтось мав хворих, старих людей або маленьких дітей, з якими, м’яко кажучи, не зручно у підвалах. Інші маріупольці одразу зрозуміли, що тікати з доброго не приходиться і одразу йшли до підвалів. Таких людей ставало з кожним днем все більше.

Гуманітарна катастрофа настала дуже рано
З моїх джерел, за весь час окупації в Маріуполь не поступило жодного кілограма гуманітарної допомоги (станом на 16 березня). Можливо, зараз щось змінилося. На все півмільйонне місто, яке стало трошки більше через переселенців навколишніх міст, не вистачало волонтерської допомоги. У місті, звісно, працювали волонтери, які надавали допомогу, але це крапля в морі. У людей почали закінчуватися харчі дуже швидко. Ніхто не був готовий до такого. Спочатку вимкнули світло, потім воду, після цього – газ. Мобільний зв'язок тримався ще, можливо, декілька днів, далі він теж зник. Тобто гуманітарна катастрофа наступила дуже рано. У нас певний час зберігалася технічна вода в крані. Люди продовжували пити цю воду. Коли і вода закінчилась, місцеві почали шукати джерела, яких і так не дуже багато, з огляду на географічне розташування міста. У нас майже немає підземних вод, а які є, то вони мають обмежені запаси. За моїми даними, по одному з таких джерел, де мирні люди набирали воду, також завдавались удари.

Дуже багато людей, які через етичні переконання не змогли полізти в магазини, опинилися буквально в голоді. Так само люди похилого віку, безпорадні чи ті, які мають тяжкі захворювання, на жаль, і до сьогодні не отримали доступ до медицини. Волонтери намагалися забезпечити якісь базові потреби, але будь-яка «важка» медицина – інсулін, гормональні та онкологічні препарати були недоступні буквально за декілька днів. Почалося мародерство в аптеках.
Першим в місті відрізали Лівий берег, тобто східний мікрорайон. Наскільки мені відомо, в укриттях на заводі «Екосталь», а їх було більше 15, знаходилося дуже багато людей, в кожному з них – мінімум по тисячі людей. Добре працювали навідники, і по цьому заводу нанесли дуже багато ударів. Люди, які залишились в укритті на базі інфраструктурних об’єктів, були під загрозою в першу чергу, як і від агресивних дій з боку Росії, так і з точки зору голоду. Оскільки приватний бізнес чи завод, який надавав укриття, не піклувався про те, щоб у людей був доступ до води та їжі.

Обстріли були безперервними: і вдень, і вночі. Я майже не ховалася в бомбосховищах, напевно, тому що постійно провідувала батьків, які перебували в квартирі. Тобто ховалася я тільки у випадку, коли прямо над головою були літаки, і я розуміла, що від авіаудару майже неможливо вберегтися, знаходячись на рівній землі. Тоді мені треба було йти в бомбосховище. За декілька днів після блокади прийшло усвідомлення, що уже немає страху. Навіть, коли ти йдеш по вулиці, а з двох боків працюють міномети. Бо ти розумієш, що вони працюють над тобою, а не по тобі, тому відчуваєш безпеку.

Особисто я бачила, як розбивали всі важливі інфраструктурні об’єкти: лікарні, школи, місця попередньої дислокації наших захисників та територіальної оборони та навіть хлібозаводи, які не працювали вже декілька років. На мою думку, окупанти мали дещо застарілу інформацію та застарілі карти об’єктів, по яким били. І через це нам трошечки пощастило, що критична інфраструктура була зруйнована пізніше. У моєму кварталі руйнування було видно на кожному будинку.

В центрі маріупольський Драмтеатр
Було дуже багато вибухів і прильотів по місцевих, які просто виходили для того, щоб приготувати їжу. Люди намагалися на слух визначити, наскільки далеко зараз працює артилерія, де знаходиться міномет, в якій стороні відбувається авіаудар, чи варто зараз ховатися. Зрозуміло, що сирени та інші системи сповіщення не працювали взагалі. Можливо, тільки перші декілька днів, але в них не було особливого сенсу, бо загроза було постійною. На вулицях, де відбувалося приготування їжі, потрібно було знаходитися тільки декільком людям, а решта мала перебувати у підвалах. Відповідно, маріупольці одразу ж почали хворіти, адже температура в бомбосховищах подеколи знижувалася до -15 градусів. Ці руйнування для мене – не війна, а справжній тероризм, тому що знищували критично важливі інфраструктурні об’єкти та місця скупчення людей з маленькими дітьми.

Зв’язок з’являвся під час боїв
Я бачу, що деякі люди виходять на зв'язок у соцмережах. Ті точки зв’язку, про які я знаю – переважно дуже небезпечні місця, під якими постійно ведуться бої. І мені здається, що він з’являється для того, щоб російські окупанти могли коригувати свій вогонь. На жаль, всі рідні, друзі та знайомі, які залишились в Маріуполі, не виходять на зв'язок. Я тішу себе надією, що вони просто знаходяться в укритті.

Їм байдуже, вони втечуть за першої нагоди
Я виїжджала лише частково через «зелений коридор», бо його не можна так назвати. На виїзді з Маріуполя ми бачили, що відбувся обстріл, були воронки від снарядів. Перші 15 кілометрів ми їхали в колоні, і так доїхали до одного з населених пунктів. За 10 хвилин до того, як ми приєдналися до цієї колони, стріляли з Градів. Наскільки мені відомо, було 5 загиблих. Напевно, нам просто пощастило, що ми виїхали трошки пізніше. Десь 30 кілометрів ми їхали майже 8 годин. Ви можете уявити собі цей потік машин...

Потім ми заночували в авто, бо була комендантська година, тому вирішили не ризикувати. Вирішили не їхати «зеленим коридором», бо це нам здалось небезпечним. Тому наша дорога була так само до Запоріжжя, але до найближчої точки, де стояли українські блокпости з територіальною обороною та військовими. Це був пункт Новоданилівка. Всі інші пункти з Маріуполя до Запоріжжя знаходилися під окупантами. Ми проїхали близько 23-24 російських блокпостів.

Що я могла побачила за цей час? По-перше, така велика кількість блокпостів і знервовані люди на них означає те, що Росія боїться і не впевнена у своїх силах. На деяких блокпостах я бачила строкових військових з шевронами Російської Федерації. Деякі були люди з зовнішністю бурятів, якутів, хтось східної зовнішності, які погано розуміли українську і питали, чого по ним стріляють з територій, які нібито належать їм. Тобто вони не впевнені у своїх силах і переживають. По-друге, у невеликих населених пунктах стоять більше військові «ДНР» та люди з невідомою мені формою часів СРСР. Так ось, на цих блокпостах все ще висять українські прапори, а це означає, що вони не ідейні люди, бо не зірвали їх. Їм просто байдуже. Я вважаю, вони втечуть за першої можливості та нагоди. І це подарувало мені надію.

На блокпостах у нас повністю оглядали всі речі. І байдуже, що ти був на такому ж блокпості 500 метрів позаду. Була перевірка паспортів і прописки, телефони дивилися переважно у чоловіків. Телефони перевіряли доволі довго, близько 10 хвилин. Вони продивлялися повністю галерею, контакти, заходили в застосунки, зокрема в месенджери. Перед від’їздом ми просто видалили все з телефонів. На жаль, у мене не збереглося нічого на згадку. Також питали, чи дійсно ми знайомі між собою, чи ми правда люди з Маріуполя, чи не знаходимося в заручниках. Як це не дивно, але була навіть перевірка рук на наявність мозолів від зброї або татуювань. Моїх знайомих роздягали, аби переконатися, що на тілі немає татуювань, які вказують на приналежність до «Азову». Окупанти дуже сильно бояться саме «Азову».

Український військовий у Маріуполі під час блокади
Український військовий у Маріуполі під час блокади
Чи врятують місто
По-перше, Маріуполя майже немає. За відчуттями і по тому, що я бачила – дві третини міста зруйновано. Кажуть, що тільки 30-35 тисяч місцевих жителів змогли виїхати. Це крапля в морі порівняно з півмільйона, які там жили. Якщо навіть 100 тисяч поїхало, то це все рівно мало. Не всі встигнуть виїхати.

Маріуполь потрібно захищати з повітря – чого не відбувалося. Відповідно, я маю сумніви, що його вдасться захистити принаймні найближчим часом. Мені здається, що наша як військова, так і адміністративна влада знає скруту, в якій знаходиться Маріуполь, але, на жаль, власними українськими силами ми нічого не можемо зробити. Моя думка перша – це виключно ППО і бажано від тих країн, які мають досвід подібного захисту. Стільки авіабомб і артилерійських снарядів, які попали на Маріуполь, не дають мені надію на найближче його відновлення. Я молюся тільки за те, що все припиниться і там буде затишшя.

Щодо виїзду маріупольців з міста, наскільки мені відомо, все ще не змогли організувати безпечний «зелений коридор». На жаль, не в кожного є приватний транспорт і можливість підсісти до когось. Як на мене, найкращим виходом буде – брати штурмом місто або якось намагатись зупинити ту загрозу з повітря, яка є. На момент мого від’їзду військові фашисти вже були в центрі міста, тобто вони зайняли майже весь Маріуполь і присутні скрізь. Що робити з цим, я не знаю. Але, якщо ми можемо нормально давати відсіч ворогу на землі, то в повітрі нам дуже потрібна допомога.


More Записи for Show: Радіо Українська хвиля з Європи
Україна - це українці
Ми у європейських країнах - це великий резерв для піднесення України в світі і дієва дапомога діаспорі дистанційно бути в українському середовищі.
Підтримати
© Радіо Українська хвиля з Європи - All Rights Reserved
menuchevron-down linkedin facebook pinterest youtube rss twitter instagram facebook-blank rss-blank linkedin-blank pinterest youtube twitter instagram