Фільми Національної кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка
Режисерський дебют Івана Миколайчука. Картина, яка тривалий час була заборонена для показу, але це не завадило їй стати культовою класикою та здобути міжнародне визнання. Займає 10-ту позицію у списку 100 найкращих фільмів в історії українського кіно. Фільм випущений Київською кіностудією художніх фільмів імені Олександра Довженка у бурхливий радянський час, коли мистецтво було під особливою увагою цензорів та політичних комуністичних ідеологів.
У 1971 році вийшов роман Василя Земляка «Лебедина зграя» і одразу завоював читачів – в Україні книга перевидається, її перекладають російською, болгарською та польською мовами, про неї говорять як про досягнення так званої химерної прози, порівнюють із видатними творами латино-американських. Студія ім. О. Довженка звертається до Василя Сидоровича за дозволом екранізувати роман. Він дає згоду та береться за написання сценарію.
Сценарій призначався для Артура Войтецького. У тому році Василь Земляк не встиг написати сценарій, мотивуючи це тим, що О. Войтецький перебував у експедиції, а без режисера писати не варто. Зрештою, сценарій написаний. 25 лютого 1976 року об'єднання відхиляє його, пояснюючи, що вони «не можуть розглядати сценарій як варіант» і просять повернутися до заявки та подати сценарій до 1 червня 1976 року. Ймовірно, проблемою виявився саме стиль листа «Лебединої зграї», який не піддавався візуалізації. У листі до директора студії Земляк просить пролонгувати термін здачі до 15 вересня, оскільки вже є режисер - Іван Миколайчук і вони разом працюватимуть над сценарієм.
Іван Миколайчук мав уже досвід сценарної роботи, щоправда, у співавторстві – «Камінна душа» за Гнатом Хоткевичем, «Білий птах з чорною ознакою», «На поклони!», «Під сузір'ям Близнюків», і саме тоді він працював з Романом Балаяном над "Бірюком". Він береться за «Лебедину зграю», незважаючи на те, що твір нелегкий для екранізації. Літературний сценарій подається вчасно, і студія його схвалює, адже авторам удалося «сконцентрувати сюжетну дію роману, провести відбір дійових осіб, не втрачаючи при цьому життєвого багатоголосства». Іван Ніколайчук визначив жанр майбутньої картини – народний романтичний бульщина. Це було важливо, щоб захистити її своєрідність.
Доля українського кіно, як відомо, вирішувалася у Москві. І ось нарешті 14 березня 1978 року сценарій направляють у Держкіно СРСР. А у знімальний період фільм запущено з 15 серпня. Музику до фільму компонував сам режисер. Фільм завершували у швидкому темпі (проходження сценарію тривало три роки, а виробничий процес - менше року), але коли у квітні 1979 року його винесли на суд художньої ради кіностудії, обговорення не сталося через відсутність автора - Іван Миколайчук захворів...
У центрі оповідання – кілька днів життя звичайного подільського села з незвичною назвою Вавилон. На подвір'ї початок 1920-х. Зміна епох та часи переосмислення вікових засад. Десятиліття героїчне та міфологічне. Принаймні саме так навчив нас сприймати 20-ті роки кінематограф. Асоціативний ланцюжок: революція – громадянська війна – агітаційні плакати – кривавий терор – мучеництво. Втім, у стрічці Івана Миколайчука події бурхливих років показані крізь дещо незвичайну призму – як завісу народної оповіді. Бувальщина-небилиця – саме так режисер визначав жанр своєї картини. «Оскільки є впевненість у тому, що повідано нам було насправді, але ніхто вже не заручиться, що було саме так, а не інакше»…
Знімальна група:
Сценаристи: Василь Земляк, Іван Миколайчук;
Режисер-постановник: Іван Миколайчук;
Оператор-постановник: Юрій Гармаш;
Художник-постановник Анатолій Мамонтов.
Актори:
Іван Миколайчук - Фабіан;
Любов Поліщук - Мальва;
Лесь Сердюк - Данько;
Ярослав Гаврилюк - Лук'ян;
Таїсія Литвиненко - Прися;
Борислав Брондуков - Явтушок;
Людмила Чиншева - Даша;
Анатолій Хостікоєв - поет Володя Яворський;
Іван Гаврилюк - Синиця;
Віталій Расстальний - Рубан;
Костянтин Степанков - багатій Бубела;
Ольга Матешко - Парфена;
Володимир Волков - Раденький, один із братів;
Валентин Грудінін - Раденький, один із братів;
Раїса Недашковська - Рузя;
Борис Івченко – Монах.
Після зйомки Іван Миколайчук боявся, що зі стрічкою щось трапиться, тож ховав плівку у сейфі. Але робити це довелося недовго. Після показу на Всесоюзному кінофестивалі 1980 року він отримав приз за режисуру. Умовою для показу був російськомовний дубляж. Глядачі після перегляду говорили, що й не помітили цього, адже стрічка настільки просякнута українською культурою, що мова була лише похідним елементом. Міжнародна прем'єра "Вавилона XX" пройшла на кінофестивалі у Локарно, де хоч вона й не отримала призів, але привернула до себе увагу. У 2011 році фільм було реставровано «Довженком-Центром», а також переведено у цифровий формат. Кінокартину було знято у селищі Вітачів та Креничі Обухівського району Київської області.
