Весня́нки, їх ще називають гаївки, риндзвінки – старовинні слов’янські обрядові пісні, які прославляють початок весни та наближення весняних польових робіт. Українці були настільки пов’язані з природою, що радісно прославляли її відродження та пробудження.
«Ой весно, весно, днем красна,
Що ж ти нам, весно, принесла?
Принесла я вам літечко,
Ще й запашненьке зіллячко,
Вам, дівчатка, – по віночку
З хрещатого барвіночку.
Парубонькам – по кийочку,
А бабусям – по ціпочку.
Парубкам – товар гонити,
Бабусям – внучат глядіти».
Саме такими словами розпитувала допитлива душа українського народу найвеселішу і найпрекраснішу пору року.
А весна й відповідала словами веснянки, орієнтуючись на різні цільові аудиторії: тут тобі й парубки, й дівчата, й бабусі.
Ще одна відома веснянка:
«Десь тут була подоляночка,
Десь тут була молодесенька,
Тут вона впала,
До землі припала,
Сім літ не вмивалась,
Бо води не мала».
– Устань, устань, подоляночко,
Устань, устань, молодесенька,
Умий личко так, як скляночку,
Утрись, утрись шовковим рушником,
Та візьмися в боки,
Покажи нам скоки,
Біжи до Дунаю,
Бери ту, що скраю».
Одне очевидно: звеселивши свою душу спогляданням прекрасного весняного довкола, українці прагнули щедро звеселити душі й іншим - весняним натхненним співом.
От і з’явилися веснянки.
Джерело: https://www.facebook.com/groups/964474401416421/?multi_permalinks=1171715580692301%2C1171711160692743¬if_id=1742809879056734¬if_t=group_activity&ref=notif
