Україна - це українці
Підтримати
Підтримати

Згадаймо.. Анна ДУЩАК, вона творила картини Добра та Любові у обрамлені вікна

15 Травня, 2021

Анна Дущак - в моє жи ття прийшла, як вранішня квітка що за ніч розцвіла, вона була тією що чекала гостей завжди, і коли я прилітав , приїздив, або просто приходив, ми забували про час. Анна вміла не тільки писати , розповідати, вона вміла слухати і мовчати, а модиво разом з птахами вона співала. Для неї найважливішим була любов до житти... вона перемогла смерть, зізнається не сама перемогла, а разом з любовю і нами. Багато людей знали Анну і згадують не чекаючи дат чи днів коли народилась Букавинська Мадона, Жінка в яка мала талант і силу залишитись живою у віршах і наших серцях, а для мене особисто і в тому незабутньому фільмі " ПРИЙШЛА ДО ВАС" і стала моїм співтворцем і натхненням ло нових робіт. А цей фільм про буковинську поетесу Ганну Дущак, був створенний мною Петром Оларом, ще у 2007 році на студії " Аратта "Анна Кирилівна Дущак (народилась 15 жовтня 1959, с. Тисовець, Сторожинецького району Чернівецької області — 17 лютого 2010 року відійшла за межу вічности. Залишила для нас вірші, новели та повісті....
Багато людей на різних континентах знають що у фільм "Пришла до Вас" - я, Петро Олар вклав всю любов свого серця, й душі, бо такі люди як Анна рідкість на Землі...

Мені так хочеться додати все що лишилось за кадром, спогади і розповіді лрузів, Розповідають, коли вчитель М.Мінтенко приніс їй до хати цю першу книжечку, Анна навіть зробила спробу підвестися – ніби піти назустріч.
Журналістка Валентина Мацерук розповідає, що сама Анна не знала, через які митарства «блукала» її збірка. Перший крок у благородній задумці зробила вчителька з Великокучурівської школи Гарафіна Маковій (вона, до речі, одна із перших протоптала стежку до оселі Дущаків – носила книжки, знайомила дівчину з поетичними новинками, пам’ятаючи, що колишня учениця починала свої поетичні спроби у 13 років). Гарафіна Маковій подарувала Анні «чарівну авторучку». Анна в однім із віршів згадує:
Сірі тижні, місяці й роки
Неохоче відпливли й поволі,
І з легкої Вашої руки
Все перемінилось в моїй долі.
Вчителька принесла віддруковані на машинці вірші відомій буковинській письменниці Галині Тарасюк. У багато дверей довелося стукати Галині Тимофіївні, долаючи людську байдужість, доки з Путильської райдрукарні привезли тисячу примірників поетичних книжок: «Прочитайте її, слово честі, вам стане світліше на душі», - пише Валентина Мацерук у своїй статті «Дивосвіт любові», надрукованій у газеті «Буковина» 23 квітня 1992 року під рубрикою «Про те, що болить».
Зворушливу передмову написала до збірки Г.Тарасюк, назвала її «Цвіти, гілочко тернова» і продовжила «…тернова гілочко, Ганно, наперекір снігам і бурям, цвіти до нас білим-білим пелюстковим словом, не перецвітай!».
Поряд, під цією ж назвою, перевидання 2007 року (за сприяння Ксенії та Ігоря Гапіїв) Дущак Анна. Дивоквіт любові: поезії, лірика. – Львів: Свічадо, 2007. – 116 с.
Ця книга має ошатну глянцеву обкладинку, ілюстрована Л.Баранецькою, американською художницею. Передмову до неї зробив Володимир Михайловський, редактор обласної газети «Буковина», член Національної спілки письменників України і назвав її: «Істина, якій у серці тісно…». В.Михайловський впевнений, що «істинна мудрість приходить до нас з боку серця. Врешті, чим воно зігріте, чим потривожене, яке відчуття у ньому не тільки власного, але й чужого болю?».
Промине час, мов у ріці вода,
Крізь все пройду: крізь можу і крізь мушу.
Вогню лиш того чистого шкода –
Що попелом посиплеться на душу.
«Кілька слів про Аню» написала дійсно близька до поетеси людина, українка з Америки, подруга на протязі вже другого десятиліття Ксенія Гапій.
Пані Ксенія Гапій – племінниця відомого поета, перекладача, художника Святослава Гординського. А чоловік Ксенії пан Ігор Гапій – прямий родич славнозвісної оперної співачки Соломії Крушельницької. Сьогодні вона трудиться в грецько-католицькій громаді, надаючи допомогу емігрантам, в тому числі з України. Вона старша Анни на 11 років, має 3-х дітей, 6 онуків. У 2008 році у травні приїхала до Ані у 17-й раз.
Якось, ще у 1992 році в купе поїзду (подружжя Гапіїв прямувало до Львова, на батьківщину Ігоря) незнайома чернівецька жінка Валентина подарувала Ксенії збірку «Дивоквіт любові». Сила любові, закладена у віршовані рядки, вразила американку, вона зрозуміла, що «своїм чудовим прикладом терпеливості» авторка зуміє допомагати іншим «подолати власні будні й невигоди». Ксенія спирається на власні слова Анни Дущак: «Як ти віддаєш любов для когось, ти набираєш силу… а цю силу пізніше віддаєш іншим в любові. Людська душа – це джерело. Чим більше черпаєш, тим більше прибуває. Так само є з любов’ю. Як не поділишся цією любов’ю, вона присохне».
А якщо згадати, що мова йде про маленьку слабку жінку, яка вже понад 30 років не може стати на ноги, не може навіть доторкнутися рукою свого лиця, а світ спостерігає через шибку вікна, і тільки її безмежна фантазія «котиться за гори, ходить лугом і хмеліє від весни»
Відкривається збірка «Дивоквіт любові» віршем, в якому і питання, і відповідь, і біль, і радість, і дійсність, і мрія:
А там, за шибкою вікна,
В блакитних росах буйні трави,
Дуби крислаті й кучеряві,
І неба голубінь ясна.
А там, за шибкою вікна,
Вітри в’ють гнізда в верховітті,
І наймиліша в цілім світі
Цвіріньків пісня голосна.
А там, за шибкою вікна,
Вузенькі стрічечки-стежини
В тонкому плетеві ожини
І біла липа запашна.
А там, за шибкою вікна,
Ячмінь налитий достигає,
І чую – соловей співає,
Так, ніби все іще весна…
Після виходу у світ першої збірки, ім’я Анни Дущак почало з’являтися у різноманітних газетних публікаціях: поетичних рубриках, публічних діалогах про духовність, рецензіях, відгуках тощо. Найчастіше вони з’являються у часописі «Відродження», газетах «Буковина», «Чернівці», «Рідний край», «Літературна Україна», «Промінь» (журнал Союзу українок Канади), «Наше життя» (часопис Союзу українок Америки). На її вірші пишуть пісні, особисто їй присвячують свої поезії митці з різних куточків України. Як, наприклад, киянин Віктор Соколов:
Буковинська Мадонна
Ні скарг, ні ремствувань на долю,
Ні в голосі журного тону…
В селі, при неозорім полі,
Живе не дівчина – Мадонна.
Живе, не встаючи із ліжка,
Живе, світ бачачи з вікна…
Та – Боже мій! – Яка усмішка
У неї світла й чарівна!
Відродження. – 2005. – лип. (ч. 7).- С. 13.

Петро Олар і спогади друзів надрукованих в газеті "Молодий буковинець"

Україна - це українці
Ми у європейських країнах - це великий резерв для піднесення України в світі і дієва дапомога діаспорі дистанційно бути в українському середовищі.
Підтримати
© Copyright 2021 - All Rights Reserved
menuchevron-down linkedin facebook pinterest youtube rss twitter instagram facebook-blank rss-blank linkedin-blank pinterest youtube twitter instagram