Пригадати нашу першу зустріч зараз важко. До Анни Дущак приїздив завжди. І наші зустрічі мали нескінчене продовження без сумних розтавань, а просто до наступної. Хоч їхав у світи, за тисячі кілометрів сам за кермом у ту європейську невідомість але твердо знав на Буковині мене чекали на берегах різних рік дві жінки – Мама Єлизавета на березі Сирету у Панці та посестра Анна Дущак на березі Дерелуя в Тисівці.
Так було роками, я мусив заїхати до Анни, щоб глянути в дві півкулі її таємниць і побачити радість в тих очах, що як криниця давали снагу моїй спраглій душі.
Я ніколи не приїздив з пустими руками, а коли зрозумів що цього замало, почав привозити друзів. Пам’ятними були мої приїзди з Іваном Холоменюком, Володимиром Михайловським, але найбільш мене вразило коли я забрав з чернівецької квартири Петра Міхневича.Розбитого горем, втратив дружину Галини Янушевич страждав. Сивочолий ветеран театру, якого з усіх боків обсіло горе та одинокість. Він і в театрі втрачав головні ролі, приходили молоді виконавці, то і під час мого чергового приїзду з Москви де я навчався режисурі кіно, Петро Герасимович промовив крамольну фразу, цієї ночі хотів покінчити з життям, але згадав твоє прохання дочекатись цього довгожданого твого приїзду стримало, бо ж слово дав дочекатись дома.
В мене тоді відібрало мову, зміг вимовити – поїхали… Мовчки проїхали новий цвинтар і їхали через Великий Кучурів мовчки, на душі було так боляче й сумно, що ніякі слова не змогли б втішити зранені серця чоловіків в одного з яких була ціль привезти Петра Герасимовича до Анни Дущак.
Вони зустрілись… Анна раділа що такий великий чоловік, якого бачила тільки в телевізорі, в кіно та зі сцени - тепер був в її оселі, читав глибоким професійним голосом її поезії, говорив, що варто Анні писати поетичні драми для театру….Розмова була довга, були митті коли двоє довго мовчали, думали про вічне і своє особисте. Коли настала мить прощання Петро Герасимович сказав короткі два слова Буду Жити… Ми знову до його оселі їхали мовчки і коли вже вийшов Петро Міхневич з машини, попросив: - допоможи мені знайти все що написала ця дівчина, яка перевернула в мені світ істинних цінностей…
Якось приїхав до Анни серед літа мікроавтобусом з цілим ансамблем, де навіть була перша в Україні електробандура. І поки молоді виконавці встановлювали біля криниці апаратуру на імпровізований фестиваль, мої друзі Василь та Антоніна Литвин, були поряд з Анною, шо тремтіла від хвилювання як побачила того знаменитого кобзаря на ім’я Василь Литвин з його бандурою в її кімнаті, вона плакала від щастя. То був експромт концерт в честь Анни та ще в її кімнаті, а сусіди, вже мостилися на подвір’ї, чекали концерту, Анні також у вікні встановили дзеркало та навстіж відкрили вікна і двері щоб чула як на вірші Олеся Бердника звучать пісні у виконані гурту «Вогнесміх» під керівництвом Сергія Кайнова з Ржищева. То було давно і таких зустрічей з новими гостями безліч, добре б хтось із тодішніх учасників написав свій спогад.
В цьому невеликому есе хочу описати як разом з оператором Коломийського телебачення ми приїхали знімати матеріали для мого документального фільму який побачив світ під назвою «ПРИЙШЛА ДО ВАС»
То було на Маковея, ми повертались з Аниної гори біля Вашківець і там люди подарували свячене зілля, яке я й приніс АННІ.
Сам фільм знімався без сценарію і я знав що не буде дикторського тексту, також не особливо хотів розповідати про історію хвороби Анни, так само про помилки лікарів які привели до такого критичного стану. Оператора попросив знімати гарні крупні плани щоб менше було видно Анну лежачою. Як зробити фільм щирим і правдивим я тоді не знав, життя підказало звернутись до Ксенії Гапій в Америку і я зателефонував прямо зі студії де вже приступив до відзнятого за два дні матеріалу. І голос Ксенії аж за океану дав художнє рішення цілого фільму я його використав двічі, ще і Анна в наших розмовах переказала цю історію їх дружби. Вона також згадала далеких та близьких друзів і коли епізод де в капличці жінка кладе свічки і на запитання про Анну сказала що вона нещасно, то ці слова нівелює наступний епізод коли Анна читає свій вірш Я просто жінка. У фільмі є паузи нашого мовчання які багато про що говорять. І коли я запитав вже у Києві художника з Австралії який приїхав відвідати Анну і повертався натхнений додому малювати її портрет який побачив як святу в золотистих тонах, я вірив що це буде найкращий портрет. Як автор я у фільмі крім наших з Анною діалогів я не начитував авторських текстів чи пояснень. На екрані була мить правдивого життя Анни, яка збережена навічно.
Відчуйте як за межі вічності Прийшла до Вас Анна з своїми віршами, піснями і роздумами, Прийміть цей скарб як камертон, що покличе Вас до її хатини що вже скоро стане музеєм, тією чистою й невичерпною криницею натхнення яка так нам потрібна. Це вже я постараюсь, щоб не тільки в кіно а і на яву цвів під вікном Аниної хати Петрів батіг… Бо Анна своєю ще до кінця не відкритою творчою душею, яка спускається до кожного із нас з таких близьких небес, щоб дарувати радість красі й дивосвіту любові у золотому вальсі пісень та поезії Анни Дущак.
Петро Олар, кінорежисер автор фільму «Прийшла до Вас» - найдорожчого для мене…, бо він сплетений з любові.
І хочеться любити і кохати,
Впиватись щастям в усмішці й сльозах,
І всю любов ,як світло день віддати,
Та й хмаринкою розтануть в небесах.
То є рядки поезії Анни Дущак,
Після нічної розмови з Ксенією Гапій задумався, а як світить нам із-за межі вічності Душа Анни Дущак. І зразу наснилось то особливе дзеркальце з небес і хмаринок, яке віддзеркалює нам якраз стан нашої душі після читання безсмертної поезії нашої посестри що вже там на небі.. ці рядки стали її заповітом і звершеним бажанням.
12 років тому ще за життя Анни, вона сама набирала на комп’ютері вірші, це потребувало особливих зусиль можливо більших як навчених за роки писати ручкою букву до букви. Я й не міг тоді у 2006-2009 роках здогадатись що то є нова книга якій судилось бути макетованій в Канаді, чоловіком її найкращої подруги Ігорем Гапій, а редактором упорядником стала Ксенія Гапій. Ця здається 7 книга Анни має символічну назву образ з її вірша ЗАЛОТИЙ ВАЛЬС…., а ще в кінці книги чотири чистих аркуші, як недописане і не здійснені мрії Анни, то нам послання з небес, щоб пам’ятали і читали.
Міжнародний благодійний фонд «Українська друза» зібрав не байдужих людей з різних країн світу і вирішив на порталі створити віртуальний музей Анни Дущак де буде майже все про неї і зможе кожен долучитись вислати свій спогад від зустрічі з Анною чи її поезією. Цей музей стане доступним у всьому світі і навіть в Антарктиді де є у нас друзі що слухають радіо. Якраз там зазвучить Анна свої голосом та нашим прочитанням поезії. Цим самим вона стане доступна й незрячим, лікуватиме їх словом та красою.
Поки, що наш оргкомітет чи Громадська Рада по створенню музею не тільки віртуального а й реального, у хатині де народилась Анна, яку зараз треба рятувати, а багаторічні обіцянки влади поки не здійснились то створимо ми Народний музей Анни Дущак.
До Ради по створенню музею за їх згодою долучаються:
- Анатолій Гайдамака - Народний художник. Лацреат Державної премії імені Тараса Шевченка, Академік.
-Петро Олар – кінорежисер, журналіст і поет автор фільму «Прийшла до Вас» ( Литва)
- Ксенія Гапій – подруга Анни, якої і вдень і вночі чекали у Тисовець і то було свято поезії, любові та щирої дружби. (США)
- Коваль Василь – староста села Тисовець. Діючий та небайдужий який знає де знайти майстрів та з чого прокласти дорогу ( Україна)
- Лариса Левіна – журналіст , подруга Анни, писала статі та передмови до книг Анни Дущак. ( Сторожинець. Україна)
- Лариса Недін – заслужена актриса України, викладач театрального університету імені Карпенка- Карого (м. Київ Україна)
-Василь Тодоренчук – Голова Велико-Кучурівської громади, який знає та підтримає разом з громадою створення цього музею фінансово. ( Україна)
Петро Брижак – громадській та політичний діяч, який вже долучився до створення пам’ятника Анні Дущак, а зараз буде комікувати, між владою, міністрами від культури, робити їх не байдужими до цієї народної ініціативи. Музею Анни Дущак БУТИ !
До нашої ініціативної групи може долучитись кожен хто читає, слухає пісні та Вірші Анни, а ще хоче допомогти зробити добру справу для майбутніх поколінь.
Документи, речі та спогади можна надсилати на фізичну адресу
МУЗЕЙ АННИ ДУЩАК, вул. А. Дущак с. Тисовець , Чернівецька область Україна.
Або на віртуальну адресу порталу та сайту:
Кошти на підтримку музею та видання повного зібрання творів надсилайте на благодійний фонд «Українська друза»
Ви можете надіслати пожертву і отримаєте через 90 днів в дарунок книгу де замість автографа буде фото і штамп з подякою від Анни.
Кошти у євро та іншій валюті надсилайте за такими реквізитами банку:
Intermediary: SWIFT CITIUS33 – CITIBANK New York
Accont: STATE OSCYADNY BANK OF UKRAINE.
SWIFT: COSBUAUKCHV OSCHADBANK CERNIVTSI
БО «МШЖНАРОДНИ БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД «УКРАЇНСЬКА ДРУЗА»
р/р. IBAN UA 853563340000026001302824077 -дол. США
р/р. IBAN UA 903563340000026001302824077 -дол. Євро
р/р. UA 803563340000026001302824077 -дол. США
ТВБВ №10025/0144
Філія- Чернівецького облуправління АТ «Ощадбанк» Код банку-356334 код ЄДРПОУ- 43166302
Кошти висилати з поміткою благодійна допомога на музей Анни Дущак
Відповідальність за використання пожертв і меценатських коштів на створення і налагодження роботи музею є директор фонду Петро Олар
Родина - Назарій Яремчук, останній виступ, ЖИВИЙ звук
Слова: Вадим Крищенко, Музика: Олександр Злотник. Последняя видеозапись Назария Яремчука, Киев (1995р), ЖИВОЙ ЗВУК.
VHS rip, запись с канала УТ1 ~1996-98г. клип №7 из программы "Пам`ятайте мене -Назарій Яремчук" (к сожалению она больше не повторялась, мои попытки найти видео в лучшем качестве успехом не увенчались, но была найдена кассета, с антресоли вытащен Panasonic NV-12 и собственноручно оцифрована)
До 60-річчя Назарія Яремчука я виклав, першу записану мною ще на VHS програму з циклу "Пам`ятайте мене..." (фрагменти з неї можна бачити на моєму каналі тут). Завантажити її повністю в форматі MPEG2 720*576 можна тут _http://www.ex.ua/view/10783613
Один з літніх днів який стосується кожного це ДЕНЬ РОДИНИ , бо без Родини ми б не були на Землі.так хочеться сказати багато гарних і теплих слів, але у кожного з нас це на вустах , це щоденне життя і незай кожен скаже своїй Родині все найкраще. А я ВАм хочу подарувати піснб у виконанні Назарія Яремчука "РО
Гайдамаки у наші часи дуже актуальні. Зараз застосовують масові вбивства цивільного населення навіть демократичні країни: це мало місце в час другої світової війни, наприклад, коли американцями було скинуто атомну бомбу і цим знищено все цивільне населення цілого міста в Японії. Бо ж війна сама по собі є жорстокістю, пересиченою кривавими насиллями, навіть при найповнішому зберіганню постанов Гаазької та Женевської конвенцій.
Навіть Тарас Шевченко, як Пророк національного відродження українського народу, що закликав земляків:
«…вставайте,
кайдани порвіте,
і вражою злою кров’ю
волю окропіте», –
в одній із своїх найкращих поем "Гайдамаки" дав власне опис Коліївщини. Призадумуючись над жорстокостями кривавої розправи, він у своїй післямові заявляє: «Серце болить, а розказувать треба». Будучи певним, що цю його поему читатимуть усі свідомі відповідальності за долю мільйонів і в його часи, і пізніше. З пізнання минулих помилок, відкритих історією, може вирости світліша майбутність, коли переможе ідея волі кожного народу на його землі і щезне бажання панувати над іншими народами.
Я колись на Колимі створював фільм"Доля України вишита хрестами" читав їх послання на батьківщину у маленьких вишиванках. То унікальні послання, які розповідали про нелегку долю українцтв у боротьбі за незалежність та Свободу України. Взагалі де б я не побував то там де у світах зустрічав українців майже не бачив таких у кого б не було оберегу вишиваного. І вже не легена, що вишиванка, та ще й створена маминими руками найсильніший оберіг у світі. Якщо задуматись то мабуть вишиванок на землі є більше як українців, якраз в наші часи свято вишиванки спонукало литовців відроджувати і свою давню традицію вишиваного одягу.
Наші бійці,на передовій російська-української війни, не тільки в день вишиванки вдівають ці рукотворні обереги, що з невідомою силою їх захищають навіть боронять від куль заставляють летіти над головами. Вишиванка то нерозгадана піктограма, чи космічна азбука що дивує нас вічно, а зараз квітами й іншими творчими знахідками майстринь.
Одну з них, мою колегу з Буковини, Олену Чайку представлю зараз, вона не тільки вміє гарно писати, а вишиває творчі роботи які є прикрасою музеїв Буковини.
Кожна вишиванка – особлива розповідь про життя, почуття, бажання, обереги, історію.
Як багато давніх сорочкових узорів просяться на полотно! У нашу колективну розповідь про дорогу кожного з нас на українському шляху.
Він народився в Чернівцях 15 років тому. Вже має цікаву й багату біографію. Як і ця барвиста сторінка - проєкт «Буковинська сорочка» виставки «Вишиваний дивотвір» , представлений в чернівецькому Художньому музеї.
Вітаємо українську діаспору з Всесвітнім ДНЕМ ВИШИВАНКИ!
Петро та Ганна Олар
