НЕБЕСНА СОТНЯ ІЗ НЕБЕС - кличе, молить і благає УКРАЇНУ ЗБЕРЕЖІТЬ !

20 Лютого, 2022


Мене вже 8 рік болить пам'ять про тих кого я міг бачити живим, хто міг стати моїм однодумцем та другом, але в ті зимові дні їх забрало небо. Тому сьогодні я маю довершити їх справи, здіснити їх мрії... Молимось за них віршами різних авторів, що
в серці залишаються назавди:

***

А сотню вже зустріли небеса..
Летіли легко, хоч Майдан ридав…
І з кров´ю перемішана сльоза….
А батько сина ще не відпускав..
Й заплакав Бог,побачивши загін:
Спереду — сотник ,молодий,вродливий
І юний хлопчик в касці голубій,
І вчитель літній-сивий-сивий..
І рани їхні вже не їм болять..
Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло..
Як крила ангела, злітаючи назад,
Небесна сотня в вирій полетіла…

Людмила Максимлюк (21.02 2014)

***

Зачинившись на сто замків
Від народу — чи від тюрми? —
Через спини силовиків
Розкажи, за який ти мир.

Вже вмирають — і ще помруть
В найкрасивішому із міст?
Вимиваючи кров із рук,
Розкажи нам про компроміс.

Ти собі себе залишив.
Зупиняєш війну? Якби ж.
А під запах горілих шин
Ти, напевне, спокійно спиш?

Не пече тобі та межа,
Що розділює нас — і «їх»?
Ми не чуєм, як тобі жаль,
Бо відспівуємо своїх.

Ріки крові уже течуть.
На країні — вогненний шов.
Дзвони дзвонять — щоб ти почув.
Дзвони дзвонять — щоб ти пішов.

Тетяна Власова (19.02.2014)

***

Казав чоловік: мені не бачити сонця,
І дітей зустріну лиш біля могили.
У тілі моєму — свинець і стронцій¸
Але смерть мене не зупинила.

Його питали: якого чорта?!
Чому тобі не сиділось вдома?
Ти ж ніби людина другого сорту,
Тебе ж роками борола втома?

А він на це: страх пече і душить,
І від безсилля мене все боліло.
Крім зброї, у нас є мрії і душі.
Людина складається не тільки з тіла.

Режим стріляє в потилиці й спини,
Убивають людей мисливські гвинтівки.
А все, що ми можем — палити шини.
Україна бере початок з бруківки.

Цвітуть на Майдані смерті тюльпани,
Тріпочуть на вітрі криваві знамена,
Вогонь облизує трупи і рани.
Україна бере початок із мене.

І знов питали: як снайпер поцілив,
Як куля знайшла тебе в тьмі вечоровій?
Він відповідав: Я приїхав із Сміли.
В мене серце світиться від любові.

Я не був героєм і хотів лише жити,
Але пульс зупинився від пострілу ката.
Навіть мертвим я не покину битву,
Я й з неба вам буду допомагати.

Лиш не зупиняйтесь, вставайте, боріться,
Не може тривати вічно облога!
Нас не зупинить жодна міліція,
Єдиний наш вихід — це перемога!

Андрій Любка (20.02.14)

***

Пливуть гроби по морю, як човни –
по морю рук, по морю сліз і гніву.
Пливуть в човнах розтерзані сини
на хвилі молитов і переспіву.
Так ніби в жилах замерзає кров,
а потім б’є у скроні голос крові
за тим, хто тихо жив, а відійшов
у дзвонах слави праведним героєм.
Пливуть човни, гойдає кожну лодь
людська долоня, тепла і тремтяча,
човнами править втишений Господь,
а серце розривається і плаче.
І кожна мати плаче, і пече
їй кожна рана у чужого сина.
Стоїть Майдан братів — плече в плече
і разом з ним ридає Україна.
Нехай же вам, герої, віддає
Святий Петро ключі від того раю,
де убієнний ангелом стає,
бо він герой. Герої не вмирають.
Герої не вмирають. Просто йдуть
з Майдану — в небо. В лицарі — зі смерті.
Пливуть човни. Пливуть човни. Пливуть…
Героєм слава — вписано у серці.

Мар’яна Савка (22.02.2014)

***

Майдан… з Героями іде прощання…
Тисячі людей зібралися в цю мить.
Для когось на землі вона передостання,
А хтось в землі сирій вже мирно спить…

Вже не побачить батько, не зустріне мати…
Живого сина в світі більше вже нема…
Прийшли у путь останню проводжати
Своїх Героїв… вічная їм честь й хвала…

Ридають всі… не стримати гірку сльозу…
Покотились сльозі по щоках і обороні…
Сотники, що полягни,- не встануть з сну,
Не посивіють у майбутньому вже скроні…

Не побачить дівчина ще юна і кохана
Героя свого на яву, а тільки в сні…
А когось вже не побачать діти й мама…
Когось дружина не побачить… ні…

Не збудуться мрії заповітні та бажання…
Хтось одружитися хотів, а хтось дітей,
Розбили вщент усі надії й сподівання,
Кулі, що були вийняті з голів й грудей
Назар Гузій (21.02.2014)

***

А сотню вже зустріли небеса..
Летіли легко, хоч Майдан ридав…
І з кров´ю перемішана сльоза….
А батько сина ще не відпускав..
Й заплакав Бог,побачивши загін:
Спереду — сотник ,молодий,вродливий
І юний хлопчик в касці голубій,
І вчитель літній-сивий-сивий..
І рани їхні вже не їм болять..
Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло..
Як крила ангела, злітаючи назад,
Небесна сотня в вирій полетіла…

Людмила Максимлюк (21.02 2014)

***

Зачинившись на сто замків
Від народу — чи від тюрми? —
Через спини силовиків
Розкажи, за який ти мир.

Вже вмирають — і ще помруть
В найкрасивішому із міст?
Вимиваючи кров із рук,
Розкажи нам про компроміс.

Ти собі себе залишив.
Зупиняєш війну? Якби ж.
А під запах горілих шин
Ти, напевне, спокійно спиш?

Не пече тобі та межа,
Що розділює нас — і «їх»?
Ми не чуєм, як тобі жаль,
Бо відспівуємо своїх.

Ріки крові уже течуть.
На країні — вогненний шов.
Дзвони дзвонять — щоб ти почув.
Дзвони дзвонять — щоб ти пішов.

Тетяна Власова (19.02.2014)

***

Казав чоловік: мені не бачити сонця,
І дітей зустріну лиш біля могили.
У тілі моєму — свинець і стронцій¸
Але смерть мене не зупинила.

Його питали: якого чорта?!
Чому тобі не сиділось вдома?
Ти ж ніби людина другого сорту,
Тебе ж роками борола втома?

А він на це: страх пече і душить,
І від безсилля мене все боліло.
Крім зброї, у нас є мрії і душі.
Людина складається не тільки з тіла.

Режим стріляє в потилиці й спини,
Убивають людей мисливські гвинтівки.
А все, що ми можем — палити шини.
Україна бере початок з бруківки.

Цвітуть на Майдані смерті тюльпани,
Тріпочуть на вітрі криваві знамена,
Вогонь облизує трупи і рани.
Україна бере початок із мене.

І знов питали: як снайпер поцілив,
Як куля знайшла тебе в тьмі вечоровій?
Він відповідав: Я приїхав із Сміли.
В мене серце світиться від любові.

Я не був героєм і хотів лише жити,
Але пульс зупинився від пострілу ката.
Навіть мертвим я не покину битву,
Я й з неба вам буду допомагати.

Лиш не зупиняйтесь, вставайте, боріться,
Не може тривати вічно облога!
Нас не зупинить жодна міліція,
Єдиний наш вихід — це перемога!

Андрій Любка (20.02.14)

Плач
Автор — Юрко Журавель

***

Пливуть гроби по морю, як човни –
по морю рук, по морю сліз і гніву.
Пливуть в човнах розтерзані сини
на хвилі молитов і переспіву.
Так ніби в жилах замерзає кров,
а потім б’є у скроні голос крові
за тим, хто тихо жив, а відійшов
у дзвонах слави праведним героєм.
Пливуть човни, гойдає кожну лодь
людська долоня, тепла і тремтяча,
човнами править втишений Господь,
а серце розривається і плаче.
І кожна мати плаче, і пече
їй кожна рана у чужого сина.
Стоїть Майдан братів — плече в плече
і разом з ним ридає Україна.
Нехай же вам, герої, віддає
Святий Петро ключі від того раю,
де убієнний ангелом стає,
бо він герой. Герої не вмирають.
Герої не вмирають. Просто йдуть
з Майдану — в небо. В лицарі — зі смерті.
Пливуть човни. Пливуть човни. Пливуть…
Героєм слава — вписано у серці.

Мар’яна Савка (22.02.2014)

***

Майдан… з Героями іде прощання…
Тисячі людей зібралися в цю мить.
Для когось на землі вона передостання,
А хтось в землі сирій вже мирно спить…

Вже не побачить батько, не зустріне мати…
Живого сина в світі більше вже нема…
Прийшли у путь останню проводжати
Своїх Героїв… вічная їм честь й хвала…

Ридають всі… не стримати гірку сльозу…
Покотились сльозі по щоках і обороні…
Сотники, що полягни,- не встануть з сну,
Не посивіють у майбутньому вже скроні…

Не побачить дівчина ще юна і кохана
Героя свого на яву, а тільки в сні…
А когось вже не побачать діти й мама…
Когось дружина не побачить… ні…

Не збудуться мрії заповітні та бажання…
Хтось одружитися хотів, а хтось дітей,
Розбили вщент усі надії й сподівання,
Кулі, що були вийняті з голів й грудей
Назар Гузій (21.02.2014)

***

Мальчиков кладут рядком. Прям на мостовой
Мальчиков укрывают флагами.
С головой.
Не вой, дура, говорю, твой — живой. Живой.
Он такой же, как они — тоже рвется в бой.
Долго трубку не берет. Но не вой.
Не вой.
Мальчиков кладут рядком. Прям на мостовой.
Лиц не видно. Не смотри. И не вой. Не вой.
Твой такой же — как они — на передовой.
Разбирает мостовую по кускам.
Живой.
Мальчиков выносят строем. Траурный конвой.
Не считай. Зажмурься. Помни, Бог с тобой.
Он придет. Под утро. Мятый и седой.
Ты отпустишь снова. Просто жди.
Не вой.

Ольга Кашпор, журналістка телеканалу «1 + 1» (20.02.2014)

***

Ми варта нічна, ми не віримо вже у дива.
І чай обпікає вуста, але гояться рани.
Казали, чекати морозів опісля Різдва,
Та нас і до того добряче трусило під ранок.

Намети, хоч де ти, ця справа давно не нова:
І можна прикинутись хворим, сліпим і безногим
І можна відсидітись вдома, де рідний диван,
Та ти ризикуєш потому сидіти без нього.

І поки ти дивишся шоу: оффлайн чи онлайн
І поки сидиш у зручній комунальній коробці
Це все не про тебе, але про всяк випадок знай:
Що поки ти тиснеш на мишку, тут тиснуть на хлопців

Димлять барикади. І йдуть тисячі громадян
На диво-ялинку, в свята по-спартанськи убрану.
Майдан вимерзає, але не вмирає Майдан.
Скажи, чи чекати тебе на граніті Майдану?

Палають серця і стоїть над Грушевського чад
І стяг український під небом тремтить переможно.
А тих, хто із чорних портретів суворо мовчать,
Навіки герої, яких забувати не можна.

Як речі звичайні по-іншому бачаться тут.
І слово просте набуває подвійного змісту.
Вогненні півонії в бочках ночами цвітуть
І чуєш, як грають Шопена твої екстремісти.

За правду, свободу, за чесні і рівні права
Виходь у життя і нехай Україна повстане.
Це більше не гра у ретвіти, репости й слова.
Виходь на майдан, за майдан і заради майдану!

І буде штормити, та нас ці вітри не знесуть.
І сніг у мішках, хай би що, до весни не розтане.
Є правда єдина, неписана істинна суть:
Ти крапля, що може зробити нас всіх океаном.

Усе неможливе сьогодні перейде межу.
І доля ще буде до мене і зла, і ласкава.
Але я виходжу на площу, але я кажу:
Слава Україні — Героям слава!

Оксана Боровець (19.02.2014)

***

Палає Київ у вогні,
горять сталеві БТРи
там на межі-передовій,
народ боронять волонтери.
Палають шини і серця,
ніхто не хоче помирати,
Перед екраном матері
і там, і там їхні солдати..
Там у шоломі зі щитом,
стоїть з Франківщини хлопчина,
з червоним на грудях хрестом,
поранених несе дівчина.
Стоїть із Харкова Андрій,
Сашко тримає оборону,
він тут вже 48 днів,
як сам приїхав з Краснодону.
Ось знову хвиля йде атак,
усе змітають водомети,
морозно трошки: «-2»,
горять позаду вже намети…
Всіх щільно взяли у кільце, здається ОСЬ (!)
наш дух зламають
Та хтось із права затягнув,
народний гімн усі співають.
Тримати крепко треба щит,
бо там позаду наші діти,
батьки стоять і матері,
нема куди нам відступити.
Лунає вибух поруч десь,
то світло-шумова граната
це «Беркут» мило передав,
нам подарунок від Ґаранта.
І ще учора ти і я ,
були звичайні активісти.
А вже сьогодні, всі ми тут:
БАНДФОРМУВАННЯ-ТЕРОРИСТИ.
Дивись
Франківщина і Львів
вже захопили самі владу
і Тернопілля — молодці,
дали відпір бандитським гадам!
По ліву сторону, під щит,
знову граната залітає,
і мій колега «екстреміст»,
на неї стрімко так, лягає!
Та, що ж ти робиш брате мій?!
Знімаю з нього «балаклаву»,
лице криваве, очі, біль…
Дівочі коси розгортаю…
Та, що ж це люди за війна?
Де бій приймають ненависний,
ті хто міцний бронежилет,
вибрав сьогодні, ніж намисто.
Хто замість плаття та цяцьок,
вже надіває «балаклави»
і так хоробро за щитом,
стоїть під натиском навали?
Ви й досі кажете, що ми,
стоїм тут всі за якісь гроші?
А може й в морзі хлопчаки,
лежать за мзду, мої хороші?
А може й це мале дівча,
якому вже добу не спиться,
стоїть бо радісно їй жить,
під панським катом і молиться? ©.

Із спільноти «Українська мова» (19.02.2014)

***

Все летить шкереберть,
вкотре «воля чи смерть» —
терезів безупинне гойдання.
Захлинається кат
в океані проклять,
що на нього летять
із Майдану.

Воля кров’ю стіка,
впізнається рука
двоголової птахо-
потвори.
Скільки крові іще
(вже наповнена вщерть),
щоби луснула плоть її хвора?

Сто життів — нанівець,
швидше б кату — кінець
і початок новий Україні.
Без вагань і прикрас
хтось вмирає за нас,
а точніше — за наше прозріння.

Там, де мир і тепло,
їм би краще було,
але доля героїв така є:
вмить усе — шкереберть,
перемога чи смерть.
Бо ж —
до раю рабів не пускають.

Анна Багряна (21.02.2014)

МАЙДАН

Я знаю гаразд, якою буває вкраїнська зима,

коли виривається крик з крижаного потоку —

із куль і вогню — й незглибима стає глибина

очей, яких вбили, коли брость набиралася соку;

забути навідліг про ніжність і горло зірвати на хрип,

герої у трунах лежать — з сивиною в волоссі,

безстрашні сини України йшли смерті наздиб,

зерно суходолів ржавіло в тяжкім суголоссі;

о Боже, просякнуте запахом диму небо вмерза

у те, що ховаєш в душі, що колись відігріє сльоза.

Закривавлений прапор — це і вирок і поводир,

де Київ шалений обростає вздовж ран сивиною,

вода безшелесна з гідрантів жбурляла у вир

розп’ятої вулиці, й серця вирували війною;

і шпальти газет пахли цинком друкованих слів,

на площі кінь зорив на все схарапудженим оком, —

так вмирають поети зі швами зашитих ротів,

так кінь кам’яний гарцює пожвавленим скоком,

і шикуються в шерег солдати, і лунає останній звук

урочого вірша, що звільняє душу од мук.

Народжені вмерти — залишаться жити в віках,

надвечір — поволі крижаніє оскліле галуззя,

довічним назавше стає місто в померлих очах:

серця вчились вірити в сон і химерне безглуздя;

та скупі мої вірші, як гортань, що дарує слова,

як життя, що підкорене силі тяжіння, як мідне

биття крові у сплутаних жилах, яке зберігає нова

мелодія пісні звитяжної чи гасло, гучне і побідне;

неважливо про що говорити, мовчання — це дар,

нечутно крізь пробиті покрівлі стікає сумирна вода.

Здобутись на відповідь, відновити порядок подій,

усе подолати, як латина колись — руйнацію Риму,

цибух у зубах — як прогірклий полинний удій,

на морді коня — протигаз і гнуздечки зжована линва;

і знову щоранку ратай долатиме свій суходіл,

складний і виснажливий, коли розривається думка

од болі та смутку, тому очей уночі не стулив,

під ралом гучав переліг по-зимовому — борзо і лунко,

щоб зі стебел трави, що проб’ється із жил навесні,

Свята Вероніка пошила знамена міцні!

В’ячеслав Гук

Герої не вмирають! ВІЧГА СЛАВА ГЕРОЯМ...

Це повна версія фільму але Ютуб юдокує його по віку, хоч ми не ставили його для дітей... Тому виходьте на канал https://www.youtube.com/channel/UCrRSZ719qQQvFdoSmtcyZdQ там він є у повній версії. Пам'ятаймо Героїв ! Кінорежисер Петро Олар

Україна - це українці
Ми у європейських країнах - це великий резерв для піднесення України в світі і дієва дапомога діаспорі дистанційно бути в українському середовищі.
Підтримати
© Радіо Українська хвиля з Європи - All Rights Reserved
ПАРТНЕРИ
Допомога біженцям і мігрантам, консультації з питань захисту у кримінальних справах та представництва у сімейних спорах

+38-097-752-51-77
consulting@lawargument.com
ГАЛЕРЕЇ
Наші митці в галереї Європи
Купуй українське
menuchevron-down linkedin facebook pinterest youtube rss twitter instagram facebook-blank rss-blank linkedin-blank pinterest youtube twitter instagram