Україна - це українці
Підтримати
Підтримати

Того ранку зацвів Петрів батіг…, короткий спогад про Анну Дущак

3 Серпня, 2021

Пригадати нашу першу зустріч зараз важко. До Анни Дущак приїздив завжди. І наші зустрічі мали нескінчене продовження без сумних розтавань,  а просто до наступної.  Хоч  їхав у світи, за тисячі кілометрів сам за кермом у ту європейську невідомість але твердо знав на Буковині мене чекали на берегах різних рік дві жінки – Мама Єлизавета на березі Сирету у Панці та  посестра Анна Дущак на березі Дерелуя в Тисівці.

Так було роками, я мусив заїхати до Анни, щоб глянути в дві півкулі її таємниць і побачити радість в тих очах, що як криниця давали снагу моїй спраглій душі.

Я ніколи не приїздив з пустими руками, а коли зрозумів що цього замало, почав привозити друзів. Пам’ятними були мої приїзди з Іваном Холоменюком, Володимиром Михайловським, але найбільш мене вразило коли я забрав з чернівецької квартири Петра Міхневича.Розбитого горем, втратив дружину Галини Янушевич страждав. Сивочолий ветеран театру, якого з усіх боків обсіло горе та одинокість. Він і в театрі втрачав головні ролі, приходили молоді виконавці, то і під час мого чергового приїзду з Москви де я навчався режисурі кіно, Петро Герасимович промовив крамольну фразу, цієї ночі хотів покінчити з життям, але згадав твоє прохання дочекатись цього довгожданого твого приїзду стримало, бо ж слово дав дочекатись дома.

В мене тоді відібрало мову, зміг вимовити – поїхали… Мовчки проїхали новий цвинтар і їхали через Великий Кучурів мовчки, на душі було так боляче й сумно, що ніякі слова не змогли б втішити зранені серця чоловіків в одного з яких була ціль привезти Петра Герасимовича до Анни Дущак.

Вони зустрілись… Анна раділа що такий великий чоловік, якого бачила тільки в телевізорі, в кіно та зі сцени - тепер був в її оселі, читав глибоким професійним голосом її поезії, говорив, що варто Анні писати поетичні драми для театру….Розмова була довга, були митті коли двоє довго мовчали, думали про вічне і своє особисте. Коли настала мить прощання Петро Герасимович сказав короткі два слова Буду Жити… Ми знову до його оселі їхали мовчки і коли вже вийшов Петро Міхневич з машини, попросив: - допоможи мені знайти все що написала ця дівчина, яка перевернула в мені світ істинних цінностей…

Якось приїхав до Анни серед літа мікроавтобусом з цілим ансамблем, де навіть була перша в Україні електробандура. І поки молоді виконавці встановлювали біля криниці апаратуру на імпровізований фестиваль, мої друзі Василь та Антоніна Литвин, були поряд з Анною, шо тремтіла від хвилювання як побачила того знаменитого кобзаря на ім’я Василь Литвин з його бандурою в її кімнаті, вона плакала від щастя. То був експромт концерт в честь Анни та ще в її кімнаті, а сусіди,  вже мостилися на подвір’ї, чекали концерту, Анні також у вікні встановили дзеркало та навстіж відкрили вікна і двері щоб чула як на вірші Олеся Бердника звучать пісні у виконані гурту «Вогнесміх» під керівництвом Сергія Кайнова з Ржищева.  То було давно і таких зустрічей з новими гостями  безліч, добре б хтось із тодішніх учасників написав свій спогад.

В цьому невеликому есе хочу описати як разом з оператором Коломийського телебачення ми приїхали знімати матеріали для мого документального фільму який побачив світ під назвою «ПРИЙШЛА ДО ВАС»

То було на Маковея, ми повертались з Аниної гори біля Вашківець  і там люди подарували свячене зілля, яке я й приніс АННІ.

Сам фільм знімався без сценарію  і я знав що не буде дикторського тексту, також не особливо хотів розповідати про історію хвороби Анни, так само про помилки лікарів які привели до такого критичного стану. Оператора попросив знімати гарні крупні  плани щоб менше було видно Анну лежачою. Як зробити фільм щирим і правдивим я тоді не знав, життя підказало звернутись до Ксенії Гапій в Америку і я зателефонував прямо зі студії де вже приступив до відзнятого за два дні матеріалу. І голос Ксенії аж за океану дав художнє рішення цілого фільму я його використав двічі, ще і Анна в наших розмовах переказала цю історію їх дружби. Вона також згадала далеких та близьких друзів і коли епізод де в капличці жінка кладе  свічки і на запитання  про Анну сказала що вона нещасно, то ці слова нівелює наступний епізод коли Анна читає свій вірш Я просто жінка. У фільмі є паузи нашого мовчання які багато про що говорять. І коли я запитав вже у Києві художника з Австралії який приїхав відвідати Анну і повертався натхнений додому малювати її портрет який побачив як святу в золотистих тонах, я вірив що це буде найкращий портрет. Як автор я у фільмі крім наших з Анною діалогів я не начитував авторських текстів чи пояснень. На екрані була мить правдивого життя Анни, яка збережена навічно.

Відчуйте як за межі вічності Прийшла до Вас Анна з своїми віршами, піснями і роздумами, Прийміть цей скарб як камертон, що покличе Вас до її хатини що вже скоро стане музеєм, тією чистою й невичерпною криницею натхнення яка так нам потрібна. Це вже я постараюсь, щоб не тільки в кіно а і на яву цвів під вікном Аниної хати Петрів батіг… Бо Анна своєю ще до кінця не відкритою творчою душею, яка спускається до кожного із нас з таких близьких небес, щоб дарувати радість красі й дивосвіту любові у золотому вальсі пісень та поезії Анни Дущак.

Петро Олар, кінорежисер автор фільму «Прийшла до Вас» - найдорожчого для мене…, бо він сплетений з любові.

Україна - це українці
Ми у європейських країнах - це великий резерв для піднесення України в світі і дієва дапомога діаспорі дистанційно бути в українському середовищі.
Підтримати
© Copyright 2021 - All Rights Reserved
menuchevron-down linkedin facebook pinterest youtube rss twitter instagram facebook-blank rss-blank linkedin-blank pinterest youtube twitter instagram