Україна - це українці
Підтримати
Підтримати


На порталі радіо "Українська хвиля з Європи" в розділі "УКРАЇНА КУЛІНАРНА" розпочала цикл програм: "УКРАЇНСЬКА ГОСПОДИНЬКА! " Національна страва - БОРЩ! з КУХНІ ВІД ЄВГЕНІЇ!
Рецепт один з тисячі від "Української Господиньки"
Інгредієнти на 3,5 - 4 л. води:
Свинні реберця - 500-700 г
буряк - 3-4 шт.
картопля - 4 шт.
морква - 2шт.
цибуля - 1шт.
помідори - 4 шт.
капуста - 200 гр.
квасоля - 200 гр.
часник - 3-4 зубчики
болгарський перець - 0,5-1 шт.
лавровий лист - 2 шт.
лимон - 1,5 л.
сметана - 100 - 150 гр.
Цукор - 1 ст. ложка
петрушка, кріп - пучок.
сіль, перець горшком, гострий перець.
Спосіб приготування!
Взяти 3-4 літрову кастрюлю й покласти вимиті свинні реберця, залити водою і довести до кипіння, знімаючи шумівкою пінку, або зливаючи та промиваючи перший накип.
Продовжуємо варити, кидаючи у кастрюлю 3-4 горошини чорного перцю, ложку солі , почищений цілий буряк, моркву і варимо 30-45 хв до готовності. Потім виймаємо буряк на тарілку і нарізаємо соломкою, а моркву тремо на грубій тертці. Готовимо для тушкування.
У кастрюлю до напівготових реберець додаємо нарізану дрібненько цибулю і варену квасолю, порізану кубиками картоплю, лавровий листочок(квасолю можемо покласти напочаток разом з буряком, якщо молода з городу).
Після чого ставимо на вогонь сковороду і розігріваємо масло, добавляючи, нарізаний буряк, моркву, помідор, додаючи туди цукор, лимон, сіль, трішки гострого червоного перцю(2-3 кружальця)іі тушкуємо.
Коли реберця зварилися, щоб м"ясо майже відставало від кісточки, тоді добавляємо шатковану капусту і болгарський перець і все що тушкувалося в сковорідці: буряк, морква, помідор.
Ще поваримо 10 хв, добавлячи по смаку сіль, гострий перець.
Під кінець притрушуєм зеленню - петрушкою чи кропом і порізаний тоненькими дольками часничок. Виключаємо вогонь.
Викладаємо борщ у тарілку, добавляючи ложку сметани, 1-2 кружельця червоного гострого перцю (для краси і гурманів пікантності) й притрушуєм ще трішки зелені (на сметану). Смачного!

А ось що кажуть люди, які спробували і добре знають про борщ багато: Ольга Межейникова
Євгенія! Колоритно! Гарно! Смачно! Бажаю успіхів на твоїй кухні в приготуванні смачних національних страв!
Борщ - страва української кухні, а також особиста страва, готують його по-різному не тільки в різних регіонах країни, але навіть господиньки з однієї сім'ї. А якщо підходити до цієї справи поширено: етнічно - державна (страва української кухні), історична (згадується перший раз в 1584 році, національна кухня багатьох країн), гастрономічна (приготування борща з різним смаком при добавленні додаткових інгредієнтів і заправок, різного вида: червоний, зелений, білий, підбиваний, пісний), традиційно-обрядна (весільний борщ і т. д.), творча (створені музеї борщів в Україні), поетична (вірші і пісні про борщ), естетична (подача блюда, правила столового етикету). Так що кожна господинька буде по своєму права в приготуванні цієї страви.

А поети й гумористи додають то перцю то смаку, апетит наганяють:

ЧУДОДІЙНИЙ БОРЩ

... Серед ночі в завірюху стука хтось до хати.
— Гей, хазяєчко, чи пустиш переночувати?
Документи покажу вам. Я боєць піхоти.
Ми в похід ходили вчора. Я відстав від роти.
Дві доби блукав у лісі, не знайшов дороги.
Дві доби не їв нічого, приморозив ноги. —
За дверима чути голос: — Вірю вам прекрасно.
Я одна, а ви мужчина. Це мені опасно. —
А солдат зубами дзвонить: — Що ж тут опасатись?
Я ж два дні не їв нічого. Не почну ж кусатись. —
За дверима той же голос: — Та воно-то ясно.
Темна ж ніч, а ви мужчина. Це мені опасно. —
А солдат: — Та я ж кажу вам, збився із дороги.
Дві доби не їв нічого, приморозив ноги…

Відчинила жінка двері, просить гостя в хату.
Насипає борщ гарячий, подає солдату.
З'їв солдат борщу тарілку, ще й добавки просить.
Як наївся, розігрівся. — Мабуть, — каже, — досить.
Ти чудесна господиня, борщ у тебе класний,
І тепер я відчуваю, що стаю опасний.
(с) Павло Глазовий, 1989

БОРЩ

Читати за 30 хвилин до обіду.

…Свининка на кісточці, жменька квасольки,
Грибочки, капуста, штук три барабольки,
Морквинка, буряк, часничок і перчинка,
Листочок лавровий, укропу стеблинка,
Солодкого перцю й селери - частинка,
Петрушечки трішки, та солі краплинка,
Одна цибулинка й шматочечок сала,
Щоб злотомедально та страва сіяла,
А ще – помідори додати у горщик,
І вийде - смачнющий український борщик!
Тепер треба взяти сметани гладущик,
Та миску пампушок гарячих пахущих.
Налити в тарілку духмяную страву,
За смаком додати сметанку в приправу.
Та хлюпнуть у чарочку грам п’ятдесят,
І в шлунок відправить вогненний заряд.
Крякнути, хукнуть і два огірочки,
Що перед обідом дістали ви з бочки,
Зжувати повільно. Й тепер вже, тихенько,
Хоч слина й клекоче, та ви – помаленьку,
Щоб ваше бажання - сягнуло зірок,
(Бо в шлунку – самотньо вола огірок),
У ложку здорову борщу наберіть,
І райський нектар той у рот покладіть…
Прожуйте, смакуючи, й ніжну пампушку
Вкусіть, як хижак - свою здобич-звірюшку.
І знову процес із борщем повторіть -
Хай вічністю стане солодкая мить!...
…Все, любий читачу, кінчаю свій твір,
Бо я вже від голоду – й сам наче звір...

© Arbuz (Олександр Зубрій), 23.11.2009

День народження борщу

Досить, братці, сумувати,
Час прийшов празникувати -
День народження Борщу!
Я вже йду гостей ззивати.
Про таке чудове свято
Всiм по черзi сповiщу.
М’ясо треба б запросити,
Тiльки горде воно, сите,
Зразу видно - не рiдня.
А Квасоля, сваха рiдна,
Веселенька, хоч i бiдна,
Не пропустить цього дня.

Кум Буряк, кума Морквина,
Капустина, Цибулина
Вже й самi з городу йдуть.
Бараболi десь не видко.
Це ж Борщева рiдна тiтка,
Як рiдню таку забуть.
Часничина бородатий
Вже глухенький i про свято
Не допетрає нiяк.
Ще запрошене до мене
Молоде все та зелене:
Крiп, Петрушка, Пастернак.

Обiйшлось не без мороки:
Помiдори-лежебоки
Не бажають в гості йти.
Нащо Помiдор той здався,
А щоб Борщ не здогадався,
Можна Пасту десь знайти.

Заглядаю у комору:
- Якось темно тут знадвору,
Вас я, свате, не знайду.
Мудре Сало засмiялось:
- Я у боднi заховалось,
Не хвилюйтеся, прийду!
Багатьох скликать не стану,
Попрошу зайти Сметану,
Борщ до неї якось звик.
Та якби прибув до хати
Ще й товариш стрючкуватий -
Перець, гострий на язик.

Мабуть день пройшов немарно.
Iменинник, вбраний гарно,
Пишний - не якiсь там Щi,
Що колись ми здуру їли.
Зустрiчайте, гостi милi!
Де ж тi гостi ?! А в Борщi...

Тетяна Чорновіл (с), 01.06.2010

Моя улюблена страва, звичайно ж, український борщ.
Цьому геніальному народному витвору кулінарії
я присвятила свій вірш і
в поетичній формі розповіла, як його готувати.
Вікторія Рутковська Смачного!

Смачна ода українському борщу

Борщ – червоний традиційний –
Витвір, дійсно, геніальний.
Він пройшов і голод, й війни,
Потрясіння соціальні.

Борщ смачний і апетитний
Із сальцем, із пампушками,
Ще й сметанкою политий, –
Україна їсть віками!

Він – не «пєрвоє», як кажуть
Москалі на Борщ глузливо,
Голова у кухні нашій,
Справжнє кулінарне диво!

Треба з почуттям творити
Страву цю національну.
Біля неї не сваритись,
Борщ варити – акт сакральний!

Як його приготувати,
Добре знають господині,
І рецепти в кожній хаті
Зберігаються й донині!

Овочі беріть з базару,
Гарне м'ясо для відвару –
Й вийде Борщ у вас на славу –
Запашний, п’янкий, яскравий!

Скільки ж в ньому компонентів?
Нараховуєм десятки…
Не в грошей еквіваленті
Символ нашого достатку!

… Я багато мандрувала,
Їла страви екзотичні,
Смак Борщу ж не забувала –
Так, це пам’ять генетична.

Борщ, настояний на часі…
Вік йому – тисячоріччя, –
Столу нашого окраса,
Гідне нації обличчя!

Готувала і все це зібрала ЄВГЕНІЯ ШАЛАТА

Українська душа починає співати, коли чує мелодію бандури. Бандуристка Eka Caterina популяризує цей інструмент в Італії, демонструючи співочу душу нашого народу.

Останній час став багатим на події для Катерини Царькової: українську бандуристку відзначили в Італії двома престижними міжнародними преміями. Музичний шлях під мелодію бандури Eкa – це сценічне ім’я Катерини Царькової із Запоріжжя.
З 6-ти років вона навчалася грі на фортепіано, а далі – перейшла у клас бандури і вокалу. Училася в музичному училищі, пізніше – в Київському національному університеті культури і мистецтв.

У складі тріо музичного училища “Хортиця” зайняла 2 місце на національному конкурсі “Дзвени, бандуро”. У 2007 році виграла конкурс “Караоке на Майдані” в Запоріжжі, а потім взяла участь в фіналі музичного телешоу “Шанс”.

Зараз музикантка викладає вокал і фортепіано у музичній школі при Академії Лізард у Флоренції та мріє відкрити кобзарську школу.

В Італії бандуристка створила групу Еkа Project з якою бере участь в культурних заходах та театральних виставах. Дівчина виконує традиційні українські пісні, перекладені італійською, щоб розповісти суть і душу свого народу.
Останній період став багатим на події: українську артистку відзначили двома міжнародними преміями “Napoli Cultural classic” та “Celebrity Awards”.

Вперше, за 16 років від заснування, стати лауреатом премії “Napoli Cultural classic-2021” удостоїлася артистка з України. Eка отримала нагороду в номінації «Міжнародна музика» за те, що «своєю творчістю дарує всьому світу традиційні українські пісні, розповідає про любов до Батьківщини та несе надію на краще майбутнє».

Celebrity Awards – є однією з найважливіших італійсько-українських нагород у сфері сучасного мистецтва.
Щороку нею відзначають професіоналів, які досягли успіху, або зробили вагомий внесок у розвиток культури, мистецтва, музики, дипломатії та навколишнього середовища.

У 2021 році цією нагородою відзначено Катерину Царькову за те, що її музика єднає культури двох народів.

Читайте також: Зоряна Белей – українська красуня перемогла в конкурсі “Miss badante Web — 2021”

Висока виконавська майстерність у поєднанні з винятковими вокальними даними, дозволяє Еці гідно презентувати українську народнопісенну культуру та сучасне музичне мистецтво на теренах Італії.

Маріанна Сороневич

Велика і вічна музика – завжди великий і вічний бізнес. Цю тему із знаменитою українською скрипалькою, завідувачкою кафедри скрипки Національної музичної академії імені П.І. Чайковського Богданою Півненко ми давно домовлялися порушити. Кому, як не їй – захопливому атракціону будь-якого академічного концерту, нестримній в емоціях рудоволосій фурії вітчизняної сцени, “Паганіні у спідниці”, як її назвали музичні оглядачі

А Її батько — видатний художник, який увійшов до сотні живих геніїв людства, Іван Марчук. Одначе для творчої долі пані Богдани не пензель став визначальним, а смичок. Вона відомий музикант, віртуозно виконує твори світової класики. Та основним своїм завданням вважає передовсім пропаганду української музики. Про творчість, про особисте й буде розмова із заслуженою артисткою України, лауреатом міжнародних конкурсів Богданою ПІВНЕНКО.

Скрипалька Богдана Півненко.— Пані Богдано, як відчули, що ваше покликання — музика, й саме скрипкова?

— Мені було тоді сім років. З мамою йшла вулицею, вона побачила оголошення про набір по класу скрипки. Запитала мене, чи не хотіла б записатися, я одразу погодилася. До того ж згодом мені дуже сподобалася вчителька. Вона змогла мене зацікавити, вселила бажання вчитися гри на скрипці.

— Як стали ученицею одного із засновників сучасної української скрипкової школи славетного Богодара Которовича?

— З мамою жила в Харкові, навчалася у музичній десятирічці. Якось до нашого міста приїхав Богодар Которович. Знаменитий скрипаль організував майстер-клас. Мені захотілося також зіграти на цьому заході. Богодарові Антоновичу моя гра сподобалася, він запросив мене продовжити навчання в столиці, у своєму класі. Просто не могла не скористатися такою удачею. Тож поїхала до Києва дев’ятикласницею.

— Але насправді удача не завжди супроводжувала вас на скрипковій стезі?

— Так, не завжди все йшло на лад, були розчарування. Навіть іноді вважала, що краще все-таки покинути музику. Вступила до економічного університету. Рік провчилася й збагнула — не моє. Спочатку взяла академічну відпустку, а відтак і взагалі не повернулася до університету. Я сповна віддавалася скрипці, давала концерти. Щиро кажучи, важко пробивала собі дорогу в творчому житті. Один очільник національної музичної академії свого часу навіть кинув мені: «Ти — вискочка, тебе не раді ніде бачити». Довела своєю наполегливістю, відповідальністю в скрипковій праці — таки раді.

— Скрипаль-музикант — це жіноче?

— Скрипаль для мене, незалежно від статі, — це коли людина не може жити без скрипки, коли інструмент стає голосом твоєї душі, потребою брати його та дарувати людям хвилини радості, приємного, божественного. А коли ще й чудово, або й віртуозно виходить, це — найвище задоволення.

— За вами міцно закріпилися з легкої руки моїх колег висловлювання: «Паганіні в спідниці» і «Та, що біжить». Вони точно відображають ваше музичне єство, покликання?

— Напевно, багато хто читав відому казку «Аліса в країні чудес». Головна її героїня впевнена: аби залишатися на місці, треба постійно бігти. Для музиканта, як і для будь-якої творчої людини, як на мене, це твердження надто важливе, щоб не втрачати цікавість публіки. Отож я й біжу, відкриваю для себе нові музичні твори, авторів, колективи та глядачів. Скажімо, в Україні грала не лише з відомими столичними та національними ансамблями, оркестрами, але й із колективами Львова, Тернополя, Одеси, з інших міст.

Знаю, що журналісти назвали мене «Паганіні в спідниці». Це велика відповідальність. Скрипалі не часто беруться виконувати твори цього великого італійського композитора. Ніколо Паганіні був скрипалем-віртуозом. І його музика потребує ефектного, блискучого виконання, а отже, продемонструвати скрипалю весь свій талант, досконалу техніку гри, найвищий ступінь майстерності. У моєму репертуарі є твори Паганіні.

— Мав насолоду почути не менш технічно складний концерт для скрипки з оркестром №5 бельгійського композитора Анрі В’єтана, який ви виконали разом із симфонічним оркестром Тернопільської обласної філармонії.

— Цей концерт Анрі В’єтана музиканти знають, але маєте рацію: його мало хто виконує через технічну складність. Він  привабив, бо мені цікаво брати такі вершини. Коли їх підкорюєш, то, як у горах, відкриваються нові обрії.

— Тішуся, що ви ще й активно популяризуєте твори українських композиторів.

— Так, я перважно займаюся українською музикою. Вважаю, що це моє завдання чи місія. Особливо, щоб вона була широко репрезентована насамперед у медіа-просторі. Сучасний слухач або глядач що робить? Правильно: заходить у всесвітню павутину та шукає, дивиться, слухає музику на власний смак, прагне мати її записи у власній фонотеці. Я на концертах не просто виконую українську скрипкову музику, а й розповідаю про неї, про авторів. Коли граю українську музику, відчуваю її на генетичному рівні. Щодо неї не існує ще стереотипів, я вільна в її прочитанні. З великим задоволенням виконую твори Мирослава Скорика, Євгена Станковича, Валентина Сильвестрова, Володимира Зубицького тощо.

Свого часу загорілася видавати «Антологію сучасної української музики» у цифровому форматі. Фінансувати цей проект узявся мій перший чоловік, бізнесмен Володимир Шульга. Для ілюстрації компакт-дисків використовували картини мого батька Івана Марчука. Але Володя загинув. З другим чоловіком Олегом Павлюченковим перейнялися популяризацією української класичної музики. Він знімає наші концерти й виставляє в YouTube. Україна й світ завдяки цьому може бачити та знати, що граємо. Адже аби гідно конкурувати на міжнародних широтах, треба, щоб про українську музичну культуру відали. Ми ж маємо, я б сказала, колосальну музику, прекрасних композиторів.

— Два роки тому ви організували проект підтримки музично обдарованих хлопчиків і дівчаток «Ми діти твої, Україно». Як визрів задум такої доброї справи?

— Радше зненацька. Я беру участь у журі найбільшого дитячого конкурсу «Акорди Хортиці», де змагаються кількасот хлопчиків і дівчаток у різних музичних напрямах. Чула там і захоплювалася грою деяких діток. Мені захотілося, щоб вони виступили на великій сцені разом з оркестром. Ба більше — цей концерт закривав хтось із найвидатніших представників сучасної української класичної музики. Задум вдалося здійснити. Я запросила передусім юні таланти з Криму, Харцизька, Макіївки, інших міст Донбасу, які через російську агресію стали переселенцями. Кошти, зібрані від концерту, передали на потреби дітей. Відтак отримали запрошення на наші виступи у Парижі, Відні, Нью-Йорку (в штаб-квартирі ООН), у Вашингтоні.

Ніколи й не гадала, що матиму своїх учнів. Нині їх уже десяток.

— Ваш син Богданчик також захоплюється скрипкою?

— Йому дев’ять років. Він, мабуть, у пошуках свого покликання. На скрипці йому до вподоби виконувати «Щедрик», любить грати на роялі, нині знайшов себе у фортепіано та джазових барабанах. Ще має хист до малювання. Мій батько завжди заходить до кімнати, де розвішані Богданчикові картини, дивиться й промовляє: «Молодець!».

— А вами батько пишається?

— Ще б пак! Коли є змога, обов’язково приходить на мої концерти. Загалом він пишається мною, а я — надзвичайно пишаюсь ним, його творчістю. Каже, що я дуже на нього схожа, насамперед характером.

— Мабуть, не кожен знає, що ви — донька славетного Івана Марчука. Невже не бажали взяти собі його прізвища?

— Батько хотів. Та на той час мене вже знали як Богдану Півненко. Мала намір написати Півненко-Марчук, але ніяк не знайду часу на цю паперову тяганину.

Зауважу: завдяки татові я познайомилася зі своїми двома чоловіками. Перший, підприємець Володимир Шульга, був палким шанувальником творчості мого батька, допоміг йому видати монографію, організувати виставку. Другий, кінорежисер Олег Павлюченков, знімав про нього документальний фільм.

— Як бережете пам’ять про першого чоловіка?

— За день до трагічної події я збиралася у Запоріжжя, щоб бути у журі дитячого конкурсу. Чомусь дуже хотіла, щоб Володя супроводжував мене. Та він залишився в Києві. Наступної ночі сталося непоправне. Смерть чоловіка я пережила вкрай важко, страшенно дошкуляв розпач, депресія, сиділа на антидепресантах, довелося звертатися по допомогу до психотерапевтів. Так тривало три роки. Гадаю, Олег Павлюченков у моєму житті з’явився вчасно та дав мені надію жити далі. Світлу пам’ять про Володимира в нашій родині свято бережемо. Щоліта син Богданчик разом зі мною відпочиває в Карпатах — у рідному селі свого батька, спілкується з родичами.

— Ви — осередок родинного вогнища?

— З появою у моєму житті другого чоловіка я почала менше їздити на гастролі. Двічі навіть відмовлялася від них. Адже сім’я для мене стала важливішою. Часто до нас навідується батько, всі разом відпочиваємо, мандруємо Україною та зарубіжжям.

— Граєте спеціально для чоловіка?

— Він постійно чує, як удома я репетирую, буває на моїх концертах, записує їх, щоб оприлюднити у медійному просторі. Але якось повернувся Олег пізно ввечері з роботи, а я одразу попросила його послухати два концерти Паганіні та Бетховена, які підготувала. Він вислухав і тихо промовив: «Може, ти мені хоч чаю наллєш?»

Син, чоловік, батько мене надихають. Ми не просто однодумці, ми на одній хвилі живемо. Намагаюся так розпланувати час, аби вечір присвятити їм. Зрештою, у мене ніколи не буває вихідних. Половину хатніх справ узяв на себе Олег: готує, миє посуд. Він — золотий! Я казала своїм чоловікам, що вмію лише грати на скрипці та прикрашати життя, а вони, як не дивно, погоджувалися.

— Маєте власний рецепт здійснення мрій?

— Треба дуже вірити й добре знати, чого душа прагне, бо багато людей насправді не відають, чого бажають. Я хочу, щоб нарешті в Україні настав мир. Намагаюся допомагати нашим бійцям АТО, беру участь у доброчинних концертах.

Микола ШОТ,
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Богдана ПІВНЕНКО. Народилася 1977 року в Харкові. Закінчила Національну музичну академію ім. П. Чайковського, де згодом і викладала. Була концертмейстером камерного ансамблю «Київські солісти», потім стала солісткою ансамблю «Київська камерата», грала в міжнародному молодіжному оркестрі «Філармонія націй». Організувала проект підтримки музично обдарованих дітей. Заслужена артистка України.

 

НА БІЛОМУ КОНІ

На білому коні приїхала красуня,
Із сивої хмарини посипав білий пух,
Від осені-чаклуні лишилося відлуння –
Про це співає вітер й досі ще не вщух.
Ось вийшла біла краля з саночок-карети,
А кучер біловусий руку їй подав,
І привезла з собою білії намети.
І пухом сріблим землю засипав

ПРИСПІВ

Пройшлася біла фея садом,
Махнула ніжно рукавом –
Летять сніжинки зорепадом,
Пришле морози з Йорданом.
Так ходить, зіроньками сипле,
Ті намистинки з рукавів,
Бо це заняття кралі звикле,
Як Морозенко заповів.

Всі білі намистини з вітерцем танцюють,
Краси такої навіть у казках нема.
Ще й срібні візерунки всюди розмалюють
Кучер біловусий й красунечка зима.
А коник білогривий поряд з нею ходить
І саночки-карету завжди подає,
Ще й з вітром-морозенком нам пісні заводить
Й білесенького снігу всюди додає.

ПРИСПІВ

06.10.2021 р

© Copyright: Клавдия Дмитрив, 2021
Свидетельство о публикации №121110608270

Україна багатюща на таланти. Одним з таких талантів є Клавдія Дмитрів, яка народилась на Прикарпатті, в мальовничому селі Слобода-Болехівська Долинського району Івано-Франківської області. Це надзвичайно цікава і багатогранна постать, яка багато років народжує нові поезії та пісні. Вона – педагог та психолог за освітою. 27 років сіє в дитячі душі не тільки зерна знань, а й зерна добра і тепла, любові до слова і мови, які защораз проростають щедрим буйноцвітом. Але Господом їй ще дана місія творити прекрасне.

Ця красуня є лауреатом міжнародних та всеукраїнських літературно-музичних фестивалів-конкурсів. А також є володарем Гран-прі на міжнародних конкурсах.Творчий шлях Клавдії Миколаївни як поетеси, розпочався ще в юності, в студентські роки. І перший поетичний твір цієї талановитої поетеси, яку знають не тільки в Україні, а й далеко за її межами, народився 30 років тому. А саме тоді, коли вона була студенткою ІІ курсу педагогічного училища. З того моменту час від часу народжувались нові творі. Та їх було не так багато. А серйозний поетичний шлях розпочався 19 років тому. Одна за одною, почали народжуватись поезії дуже легко, просто, на одному диханні. І немов птахи з гнізда, розпочинали політ до свого читача, слухача, глядача. На сьогоднішній день в її поетичному доробку є понад 3000 поезій, де більшість творів проситься на музику.

Рішенням Секретаріату творчої спілки «Асоціація діячів естрадного мистецтва України» їй присвоєно почесні звання:«ЗАСЛУЖЕНА АРТИСТКА ЕСТРАДНОГО МИСТЕЦТВА УКРАЇНИ» та «ЗАСЛУЖЕНИЙ ДІЯЧ ЕСТРАДНОГО МИСТЕЦТВА УКРАЇНИ» за значний особистий внесок у розвиток українського естрадного мистецтва та вагомі творчі здобутки. Не маючи музичної освіти, п.Клавдія пише прекрасні пісенні тексти, які виливаються з її співочої душі і часто лягають на власну музику, перероджуючись в милозвучні пісні, які хочеться слухати й слухати, співати… Починаючи з жовтня 2019 р. по сьогоднішній час, нею особисто та у співпраці з іншими композиторами народилось більше 120 неймовірно-красивих пісень.

Пісенні тексти ця талановита особистість почала писати 17 років тому після того, коли внаслідок оперативного втручання з приводу лякаючого діагнозу настав парез правої половини гортані. Вона втратила голос, але не втратила віру у себе, в Господа, в життя. Ця смілива, відважна, сильна духом жінка боролася за життя. Дякуючи отоларингологам та фоніатрам, голос відновлено, та права голосова зв’язка залишилась паралізованою, на превеликий жаль.Після цього Всевишній нагородив цю прекрасну талановиту людину даром писати пісенні тексти, народжувати чудову музику і створювати проникливі пісні. Наша поетеса-піснярка тісно співпрацює з такими композиторами як Іван Пустовий, Сергій Ярунський, Ярослав Гудима, Галина Соколишин, Галина Васіна, Наталія Стець та ін.

Це людина, яка свої твори пише душею на одному диханні. Вони дуже глибокі, сильні, змістовні. Поезії Клавдії Миколаївни торкаються струн душі кожного. За власні кошти поетеси вийшло у світ декілька збірок поезій, вихід у світ яких вона порівнювала з народженням дітей, від народження яких радість переповнює. Не дивлячись на те, що життя цієї чарівної жінки не завжди було солодким, в її поезіях нема образи та скигління на життя і нелегку долю. Натомість чітко й дзвінко звучить любов до життєвих цінностей та самого життя. Це чудово висвітлено в багатьох поезіях цього невичерпного таланту. Однією з таких є твір «ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕ».

Життя прекрасне, дивовижне,
А ми- керманичі у нім,
Воно не є, як мур, нездвижне…
І те, що маєм, бережім.

Життя прекрасне, неповторне,
І різна кожна-кожна мить.
До себе дуже воно горне,
Струна його щораз дзвенить.

Життя прекрасне, неозоре,
Дає можливість розквітать.
Воно бурхливе, наче море,
На хвилях любить нас гойдать.

Життя прекрасне, блискавичне,
І пролітає, мов стріла.
Воно, як скарб, воно – величне,
Й дає усім по два крила.

Життя прекрасне, загадкове,
Розгадок часом не дає,
Не сіє золоті підкови,
Але надію все дає.

Життя прекрасне, мелодійне,
Звучить у ньому кожна мить.
Воно буває й чародійне.
Його не можна не любить!

Життя прекрасне, наче казка,
Воно веде у небуття.
Буває в чомусь і підказка.
На те воно і є життя.

25.03.2020 р.

Ця чарівниця пера в своїх поезіях торкається різних тем. І не просто торкається. Вона, напрочуд, красиво й глибоко їх висвітлює, розкриває. Важливе місце займає тема, яка близька й дорога кожному з нас. Це тема батьків і дітей. Адже це те, що близьке, рідне й дороге. На цю тему у поетеси написано багато поезій. На власну музику створено багато пісень, слухаючи які, мурашки пробігають по тілу, сльози наповнюють очі, тамує подих. Слова, на перший погляд, можуть видаватися простими. Але вони глибоко проникають в людські душі. Це пісні, які розтоплюють лід і в крижаному серці.

Надзвичайно красиво і трепетно ця дивовижна жінка оспівує в своїх поезіях невмирущі, красиві, ніжні почуття, під назвою кохання. Оспівує те, що не пройшло повз кожного з нас. Багато творів про кохання покладено на музику. Ці таємничі почуття оспівано лірично в її творах.

«ПЛЕКАЮ МРІЮ»

Потонути в твоїх очах,
Заблукати в твоєму волоссі.
Вічно жив би в твоїх лісах
І співав би у стоголоссі.

Пити воду з джерел твоїх
І гуляти твоїми садами.
Клав би квіти щодня до ніг,
Так було би, повір, роками.

Дивитись в безодню очей
І досліджувать їхні глибини.
Ще й торкатись твоїх плечей…
Доглядав би твої долини.

Піти ще й у гори твої,
Піднятись на найвищу вершину,
Де дзвенять поміж гір ручаї,
Закохатись в твою полонину.

Заплутатись в твоїх думках
І мелодію рік всіх співати…
Щоб було це не тільки в снах.
Ключ до серця твого шукати.

11.11.2019 р.

ЗАМІСТЬ ТИСЯЧІ СЛІВ

Замість тисячі слів, я кохання тобі подарую,
Буду купати тебе у коханні щодень,
Коли бачу тебе, наче явір весняний, квітую,
І готовий співать про кохання тобі лиш пісень.

Замість тисячі слів, я втоплю тебе, мила, в коханні,
І нізащо тобі виринати із нього не дам,
Поступком відчуєш зізнання моє у коханні,
І кохання своє я навіки тобі лиш віддам.

Замість тисячі слів, я кохатиму вічно душею,
Даруватиму ніжність тобі і тепло,
І ніщо не постане між нашим коханням межею,
Бо квітку кохання тримає міцнеє стебло.

Замість тисячі слів неможливе я зроблю можливим,
Щоб щастям світилась, мов цілі плеяди зірок,
Втоплю у  коханні й назавжди я стану щасливим.
В моєму житті - надзвичайно важливий це крок.

30.11.2019 р.

Не оминає в своїх поезіях майстриня пера і теми рідного краю, Карпат, України, рідної мови. В душі цієї багатогранної особистості живе патріот нашої України. Та найголовніше, що все оспівує з незбагненною любов’ю до слова і з розумінням того всього, про що пише.

ПОЛОНИНА В КАРПАТАХ

Дивлюсь на  ялину й на  ту  полонину,
Де вівчар у кошари овець всіх загнав.
Як вийду, як гляну, як оком я кину…
І вівчар на  трембіті з любов'ю заграв.

А та полонина у наших Карпатах,
Не відвести від неї нізащо очей.
Вона, мов колиска в смарагдових шатах,
Ховає в собі таємницю ночей.

Обабіч від неї ялини й смереки,
А внизу – там тече  потічок.
Хоч вона так високо й далеко-далеко,
Та верхівки смерек, як верхівки свічок.

Полонина зелена, вівці, кошари,
Смереки, трембіта, живиця, вівчар…
А над ними горять все яскраві стожари,
І місяць виходить з-за  хмар.

Грає  вівчар на трембіті красиво,
І дзвінко співають пташки у лісах.
Такая краса! Всюди гарно, звабливо…
І  слово КАРПАТИ у нас на вустах.

13.07.2019 р.

Ще однією, не менш цікавою, є збірка поезій «ДІАЛОГ СТОЛІТЬ». Тут поетеса взялась вести діалог з автором слів славня України – Павлом Чубинським. Вона глибоко дала відповідь на кожен з творів збірки автора «СОПІЛКА ПАВЛУСЯ», чітко витримавши стилістику написання. Майстриня пера як поетеса-сучасниця передала те, про що писав П.Чубинський в ХІХ, своїм власним поглядом на сьогодення. Описала своє бачення тих речей і моментів життя в ХХ-ХХІ століттях, про що писав батько нашого славня в ті далекі сиві часи. Ось, наприклад:

Павло Чубинський

Любо слухать, якъ на кобзі
Славний кобзаръ грайе,
Вінъ співайе нам поважно
И добру навчайе.

Співа про те, шчо діялось
И шчо не вернеця –
Всякъ хто слухав тую пісню
Сльозами заллйеця.

Співа людямъ про світъ Божій,
И про його дива, –
Сійе святе слово-правду –
Колись будуть жнива!

Про людськейе лихо й горе
Жалібно співайе,
А часами вінъ жартуйе,
Людей звеселяйе.

Умеръ кобзаръ, – мовчить кобза –
Жде поки найдетця
Той дотепный, шчо за йійі
Безъ жаху візметця.

Поки жъ кобзи и бандури
Затихли, не грають, –
Підъ сопілку, люде добри,
Я вамъ заспіваю.

Вибачайте, сопілочка
Не голосно грайе,
А співака аби якій –
Талану не майе,

Вінъ замовкне, якъ почуйе
Шчо крашче співають
И зрадійе, шчо другийі
Людей розважають. –

1861

Клавдія Дмитрів
(Відповідь на вірш 1 )

Любо-мило було слухать,
Як кобзарі грали,
А співали так поважно,
Мов добру навчали.

Співали про все, що було
І що не вернеться,
Всяк, хто слухав таку пісню,
Слізьми все заллється.

Співали про все на світі:
Про радість і лихо,
Та замовкли тії кобзи,
Не грають вже й тихо.

Тепер кобзу рідко чути
Й кобзарів не видно…
Те, що діється в країні,
До болю обридло.

Ніхто так вже нам не грає,
Й ті співи не линуть,
Добро й культура пропадає…
Боюсь, що загинуть.

27.11.2019 р

Клавдія Миколаївна ніколи не зупиняється на досягнутому. Вона творить. Творить прекрасне, творить духовне. Життя вирує. Воно вирує і в поезіях та піснях поетеси-піснярки. Ця людина робить величезний внесок в літературну та музичну індустрію України. За це їй неодноразово виносились подяки від різних літературних та музичних асоціацій. Знавці прекрасного називають цю чарівну жінку королевою поезії.

Щоразу ця творча особистість проводить літературні зустрічі. Вона є улюбленицею багатотисячної читацької, слухацької та аудиторії. Шанувальники з радісною усмішкою на обличчях завжди зустрічають пані Клавдію. З великим задоволенням слухають її поезію та спілкуються про творчість і життя. Про те, що поетеса є улюбленицею великої аудиторії, свідчить і те, що в різних куточках нашої країни та за її межами шанувальники влаштовують поетичні вечорниці та літературні читання, де читають твори поетеси, аналізують їх, слухать її прекрасні пісні. А ще з поезією та піснями Клавдії Миколаївни виступають на всеукраїнських та міжнародних конкурсах, як діти, так і дорослі, де виборюють високі нагороди.

Поезії цієї чарівниці пера цікаві тим, що вона все описане проживає, пропускає крізь себе, не залишаючись осторонь. Поспілкувавшись з цією неймовірною жінкою, матір’ю двох красенів синів, багатогранною творчою особистістю, прекрасною поетесою-пісняркою, і насамперед – з людиною з великою літери, почитавши її поезії та послухавши написані нею пісні, самому хочеться ще більше любити життя, ще глибше пірнати в кохання і в усьому знаходити прекрасне. Радію з того, що наша країна багата такими талантами як Клавдія Дмитрів. І як пише поетеса в одному з творів:

«Нам доля писана усім на небесах,
Гаптована шовковими нитками.
Мережкою прокладено нам шлях,
Й устелена життєвими стежками…».

Заступник голови МГО "Ми Українці" - Ігор Шестак

Президент України Володимир Зеленський посмертно присвоїв звання "Герой України"  співаку з Буковини Назарію Яремчуку.                                                                                         Нагороду він вручив синам під час святкування 30-річчя Незалежності України в Києві.

Нагороду присвоїли Яремчуку "за визначні особисті заслуги перед Українською Державою у розвитку української культури, у формуванні національної ідентичності, багаторічну плідну діяльність і високу виконавську майстерність".

До 70-ї річниці від Дня народження Народного артиста України Наарія Яремчука.
Концерт пам'яті


Майже 100 тисяч туристів ледь не з усього світу поспішають щороку у селище, аби побувати у єдиному на всю Європу нерозораному степу, відчути неповторний запах різнотрав’я, на власні очі побачити, як навперейми з вітром мчать дикі коні Пржевальського чи антилопи, просто пройтися тінистими алеями всесвітньо відомого біосферного заповідника "Асканія-Нова" імені Фрідріха Фальц-Фейна…

Саме ж селище для паломників – всього лиш тимчасова "харчевня" і нічліг.

Хіба ще можна побувати в Інституті тваринництва степових районів імені Михайла Іванова "Асканія-Нова", де діє єдиний на всю Україну Національний науковий селекційно-генетичний центр з вівчарства. Але це – для фахівців.

Колись у цьому центрі бували найвищі чини держави і клялися, що відкриють вівчарству зелену вулицю.

І що? Ні вівцям тої вулиці, ні людям – нормальної дороги.

Майже 100 тисяч туристів ледь не з усього світу поспішають щороку у селище, а тут немає навіть
гарної дороги
"ЗОЛОТА РИБКА НА ВЕЛОСИПЕДІ"

Відомо, що зелену оазу в безводному таврійському степу створили німецькі колоністи – представники роду Фальц-Фейнів.

Та мало хто знає, Фальц-Фейни, крім незчисленних овечих отар, були володарями декількох промислових підприємств, на яких перероблялася продукція власних економій.

Про їхній внесок розповіла у Вчених записках Таврійського національного університету імені Володимира Вернадського історик Алла Задерейчук:

"У переліку таких значаться – цегельно-черепичні заводи, борошномельні підприємства, лісопилки, шерстемийні, обладнані всіма можливими технічними новинками майстерні.

Проте, одне підприємство – фабрика консервів Фальц-Фейнів стала відомою за кордоном. Продукція цієї фабрики мала широкий попит і мала свій фірмовий знак якості – логотип "золота рибка на велосипеді".

Більшовики постаралися розправитися з багатою спадщиною Фальц-Фейнів: не стало "золотої рибки на велосипеді", та й сам заповідний степ мало не розорали.

Зелену оазу в безводному таврійському степу створили німецькі колоністи
Та все таки вистачило розуму на те, щоб хоч дещо зберегти.

Ще до кінця минулого століття і Асканія-Нова, і села, підпорядковані селищній раді (Маркеєв, Комиш, Питомник, Новий Етап, Іллінку, Молочне, Бакир, Кругле, Олександрине, Ониськине, Веселе Друге), соціальними благами не були обійдені.

– Не хочу говорити про "село без майбутнього", "вимираюче село", для мене це як рвати зуба без анестезії…, – розпачливо говорить виконуюча обов’язки старости села Маркеєв Світлана Сафар.

Тут багато покинутих хат, у школі трішки більше 20 учнів, у дитсадочку 18 діточок.

Дорога до села, як напрямок для танків на військовому полігоні.

Вода подається дві години (з 5 до 7 ранку).

– Для нас об’єднання – це надія вижити, – додає Світлана Миколаївна. – Кому потрібне село в широкому таврійському степу, вдалечінь від основних шляхів?

Це найбільш віддалене село району. До найближчого населеного пункту 22 кілометри. Землі у селян нема (ото, що біля хати, та й все), бо земля навкруги державна. Розпайовці ця земля не підлягає…

Розпайовувати ці землі не можна – вона державного значення, тож у людей тут лише
присадибні ділянки
ГРОМАДА – ВЕЛИКИЙ ЧОЛОВІК!

Багато проблем мають села, розпорошені по степах.

Взяти те ж Маркеєв. До райцентру Чаплинка – більше півсотні кілометрів, до Асканії-Нова – два десятки. Глушина, куди "центральна" влада роками носа не показувала, призвичаївшись до віртуального керівництва.

Розмовляєш з людьми на місцях, тільки й чуєш:

– А кому ми тут потрібні? Тільки й ждуть, щоб повмирали…

– А якщо об’єднатись у громаду – як ви на це?..

– А що це нам дасть?

Чиновники у Чаплинці відповідь на запитання селян звісно знали, та сприяти створенню громад явно не поспішали.

Чому?

Тому, що районні чиновники втрачали "сферу впливу", сільські голови – високооплачувану роботу, райлікарні – можливість додаткових джерел надходжень…

– Не стільки мешканці сіл чи сільські голови, як чиновники різних рангів гальмували процес децентралізації, – каже голова об’єднаної територіальної громади Асканія-Нова Віталій Свінціцький.

Голова об’єднаної територіальної громади Асканія-Нова Віталій Свінціцький
І зізнається:

– Я й сам до 2015 року був проти створення громади. Але коли побачив, що до процесу реально підключилася держава, а також недержавні структури – загорівся!

Мало того: вирішив сам взяти участь у виборах голови нової структури, знаючи, що у випадку перемоги доведеться залишити приватний бізнес.

І таки залишив: переважна більшість виборців зупинили свій вибір на землякові, котрий свою спроможність довів на фермерському поприщі.

Територіальна громада Асканія-Нова чисельністю майже 6 тисяч осіб після серії громадських слухань (диспутів) оголосила про своє народження в липні 2016-го шляхом об'єднання двох рад – власне Асканія-Нова селищної і Маркеєвської сільської.

– На це об’єднання ми йшли свідомо, – зауважує Віталій Свінціцький. – І виграли не лише в часі, а і в коштах.

Тепер всі державні субвенції ідуть до нас напряму, а не через районний "розподільник". Були певні затримки зарплат, бо довелося перелаштовуватися, але через тиждень-другий справу залагодили…

Під юрисдикцією територіальної громади – сім населених пунктів.

На території громади діють 2 школи: Асканія-Нова – гімназія та Маркеєвська школа, Питомницька і Молочнянська школи-сади, 2 дитячих садочки (Асканійський і Маркеєвський), амбулаторія, 5 ФАПів (села Іллінка, Молочне, Питомник, Комиш і Маркеєв), а також станція екстренної швидкої допомоги у Асканія-Нова.

Це те основоположне, без чого громада не може повнокровно існувати.

Після створення громад "бородаті" проблеми враз не вирішуються. І Асканія-Нова тут аж ніяк не виняток. Вона приклад того, як потрібно ці проблеми вирішувати.

На території громади є дві школи, дві школи-сади та ще два дитячих садочки
ГАЗ, ВОДА І ДРЕВНІ ТРУБИ

Найгостріша для степових сіл проблема – питна вода.

У селі Маркеєєв через брак коштів на електроенергію її подавали усього дві години на добу – з 5-ї до 7-ї ранку.

Підняти тарифи?

Але ж у селі через одного – пенсіонери. Та ще й мережі – мов решето. Не лише тут, а й в "столиці" громади – Асканії-Новій.

Для голови територіальної громади Віталія Свінціцького водопостачання – на аркуші календаря, як мовиться:

– Питна вода для мешканців селища подається цілодобово із артезіанських свердловин, у решті населених пунктах громади – по 15 годин на добу.

Водопровідні мережі у нас старі – їм від сорока до ста років! Загальна довжина мереж лише в Асканії-Нова сягає десь кілометрів шістдесят та ще по 8 кілометрів – у Молочному, Іллінці, Питомнику, Комишу, Новому Етапі…Загалом до сотні кілометрів і вийде.

Тому зараз ми займаємося розробкою проектів для заміни старих труб на нові. Це одне із першочергових завдань територіальної громади. І це, хочу підкреслити, стосується не лише селища, а й усіх населених пунктів.

Раніше такі спроби вже були, але тоді не потягнули. Зараз така можливість з’явилася, бо якщо торік бюджет складав 2,4 мільйона гривень, то нині на всю громаду 33 мільйони.

– Звідки такі гроші?

– Освітня і медична субвенції, нам належні, надходять до нас напряму, а не через район. Плюс інфраструктурна субвенція.

Крім того, громада долучилася до п’ятирічного проекту Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) "Децентралізація приносить кращі результати та ефективність" (програма DOBRE), яка працює і в Херсонській області. Є ще різні гранти…

Коли зайшла мова про газифікацію населених пунктів, Віталій Свінціцький сказав, що без блакитного палива в громаді лише два селища – Маркеєв та Комиш. Але і вони в ближчій перспективі будуть з газом. Проте…

– Газ нас не стільки гріє, як створює масу труднощів, – зауважує голова територіальної громади. – Взяти дошкільні заклади чи школи. Гроші на опалення закінчуються, тендери за день не проведеш… Газ перекривають, а дітей відправляють по домах.

Коли у січні освітню галузь передали нам, ми по-своєму підійшли до проблеми. Котельню в дитсадку перевели з газу на дерев’яну щепу і пілети. Тепер там тепло і ніхто не нарікає на холоднечу. А надалі все, що горить, будемо підбирати і спалювати у котлах – листя і гілки, соєві і соняшникові відходи, тюкована солома з полів…

Коли у січні освітню галузь передали громаді, тут нарешті виріщили проблему опалення у
освітніх закладах
Зараз громаді начебто "вигорає" пілетна установка вартістю 400 тисяч гривень. Її придбають на кошти, які виділяються за субвенцією (на рахунку вже лежить 2,7 мільйона гривень).

Також тут планують купити трактор і подрібнювач гілок, яких у посадках селища і селаху стільки, що люди все це добро на полях палять.

ОАЗА НА ТЕРЕЗАХ ЕКОНОМІКИ

Приваблива "фішка" територіальної громади – біосферний заповідник "Асканія-Нова" імені Фрідріха Фальц-Фейна, який є одним із наймасштабніших природоохоронних об’єктів міжнародного значення, регіональним центром екологічної освітньо-виховної роботи та потужної екскурсійної діяльності.

– Заповідник, відомо, приваблює десятки тисяч екотуристів і певна частина коштів, які вони привозять, залишається у селищі, – пояснює член виконкому територіальної громади, директор цієї неповторної оази у безводному степу Віктор Гавриленко.

Він розповідає, що на майбутнє основне наповнення бюджету – це землі, які знаходяться зонах буферній та антропогенних ландшафтів заповідника.

На майбутнє основне наповнення бюджету – це землі, які знаходяться зонах буферній та
антропогенних ландшафтів заповідника
Головне завдання – переконати туристів та й мешканців селища, що людина не може нормально існувати без здорового навколишнього середовища.

– Такому середовищу, як у нас, може позаздрити вся Україна і будь-яка країна Європи! Люди їдуть до нас звідусіль.

При цьому, директор уточнює, що захоплюючись дивами незайманого степу, дендрологічним і зоологічним парками, екскурсанти висловлюють невдоволення відсутністю нормального мобільного зв’язку і станом доріг, що ведуть до Асканії-Нової.

Одначе місцевій територіальній громаді не під силу зробити сучасну дорогу хоча б на ділянці Чкалово – Асканія-Нова – Чаплинка.

– Біосферний заповідник "Асканія Нова" – для територіальної громади не лише її гордість, а й бюджетна структура, яка живе на власні кошти, – пояснює Віталій Свінціцький.

Торік у заповіднику побувало 80 тисяч туристів. Із коштів, які вони сюди привезли, бюджету територіальної громади перепало аж… 2 тисячі!

Чому?

А тому, що в селищі інфраструктура обслуговування туристів тільки почала розвиватись. Кількість кафе, їдалень, готелів, які б дозволяли туристам затримуватися тут на кілька днів ще недостатня.

При цьому Віталій Каземирович наголошує, що децентралізація – це не манна небесна, а благодійні програми і гранти – не вагомий привід для самозаспокоєння.

ЧИТАЙ ТАКОЖ:
Громада на Тернопільщині, в якій хочеться жити
Під знаком Деметри. Як жінки керують успішною громадою на Миколаївщині
"Життя, як у Польщі". Як оновлюється громада на Харківщині
На що здатні громади, коли об'єднуються заради безпеки. Досвід Канади
Сміття можна перетворити на гроші і квіти. Досвід громади Іллінців
На пошуки джерел надходження коштів у бюджет територіальної громади в Асканії-Новій великі плани.

– На території громади зареєстровано п'ять фермерських господарств, – говорить Віталій Свінціцький. – А от потужні підприємства, які могли б суттєво поповнювати наш бюджет, зареєстровані не у нас.

Окрім Державного підприємства "Дослідне господарство "Асканія-Нова" інші землекористувачі зареєстровані не на території селищної ради, наприклад: ТОВ "Агротекс-Миколаїв", державне підприємство дослідне господарство "Асканійське".

– Ми знайшли людей, які готові вкласти серйозні кошти у будівництво сонячної електростанції. Де-де, а в Асканії-Нова "свого" сонця і вітру завжди вистачає! – ділиться планами голова об’єднаної територіальної громади.

Без усяких бюрократичних затяжок виділили кілька гектарів землі, за яку інвестори (ТОВ "АСК Енерджі"), до речі, вже платять податки.

Об’єднана територіальна громада Асканія-Нова чи не вперше прийняла довгостроковий план соціально-економічного розвитку на 2017-2019 роки.

Ця "мала конституція" писалася не з побажань, а з реальних можливостей місцевого бюджету і пройшла серйозну експертизу, чого раніше не було.

Словом, децентралізація не лише відкрила великі можливості перед об’єднаною громадою Асканія-Нова, а й поставила перед нею нові завдання.

Василь Піддубняк, програма DOBRE, спеціально для УП.Життя

Анастасія Сіроткіна, фото

Україна - це українці
Ми у європейських країнах - це великий резерв для піднесення України в світі і дієва дапомога діаспорі дистанційно бути в українському середовищі.
Підтримати
© Copyright 2021 - All Rights Reserved
menuchevron-down linkedin facebook pinterest youtube rss twitter instagram facebook-blank rss-blank linkedin-blank pinterest youtube twitter instagram