Петро Олар

Я створюючи цей портал думав, яку вічну тему вибрати, щоб була унікальна та неповторна. За всю більш, як 50-ти річну працю в кіно та журналістиці багато епізодів життя пролітають перед очима. Але спогади, чи мемуари  писати рано, тому вирішив запросити вас разом зі мною в довколосвітню подорож в пошуках українців. Так саме українців… Ми шукатимемо серед нас, серед людей світу, від  Антарктиди до Зеленого Клину, чи мису на краю Португалії. Та не цим сьогодні можна здивувати читачів і глядачів. А може й не треба дивувати, а відкрити глибинний світ душі, висоти думки, розуму, політ геніальних ідей та відкрить українців для світу. З цього блогу надіюсь створити книгу. А поки, запрошую далеко на край світу, в Антарктиду. Подорож з матір’ю до Антарктиди, Хоч на годину,  щоб залишитись там надовго в серцях полярників.

Матір Апостолів я не знімав, хоч на фронті і на передовій сучасної війни, що веде Росія, провів немало часу, зняв свій документальний фільм «СПОГАД ПРО ВІЙНУ ЗА ДЕНЬ ДО ПЕРЕМОГИ»  Фільм створено на Донбасі, а миру так і нема на Землі .  Я тоді полюбив героїв фільму, його творців і роблю все що можу щоб цей фільм побачив кожен на цій грішній землі  та згадав, що його також народила Мати і вона наділена всевишнім, дане Богом  правом бачити його живим до свого останнього дня. Ось в ці весняні дні коли міняються 25  і  26 арктичні наукові експедиції  ми з київським прес-клубом, продюсером фільму Дмитром Овечкіним , режисером Зазою Буадзе, акторами Наталією Половинкою та Богданом Бенюком й іншими небайдужими людьми організували зустріч та показ на станції Вернадського цього вражаючого та правдивого фільму про російсько-українську війну, на землях України.

Та зараз краще про цю акцію для українців від українців Незважаючи на відстані, кордони й інші перепони фільм знайшов свого глядача.

Я спостерігав за цією прем’єрою з своєї литовської студії та згадував про свій незнятий фільм в льодах Антарктиди, Тоді в далекому 1989-му отримав всі дозволи і мав їхати асистентом оператора і режисера Олександра Кочеткова, мого майстра і вчителя у Вдіку, людині, що вперше в світі знімала документальне кіно в Антарктиді. Та не склалося, поїхав його син, якій видужав до відльоту, а я як дублер залишився в Москві закінчувати ВДІКу та моя можлива тема диплому роботи, фільму про Івана Хмару що в далекому 61 в кадрі мого вчителя посміхається переможцем що освоїв на тракторі Т-54 сурову Антарктиду і везе вантаж від корабля до станції полярників  та оператор Олександр Кочетков, коли побачив кадрі, як трактор починає провалюватись в тріщину….не сказав собі камера стоп: Єдине він зафіксував останню мить життя та подвигу Івана. цим кадром пішов і залишився за межею вічності. Іван хмара – перший і мабуть єдиний українець, що знайшов вічний покій на кінці, чи то на початку нашого світу суєт. Його десятиліттями виглядають пінгвіни, а рідні ніколи не вклоняться надгробному хресту його пам’яті. Цього не зробив і я… А був так близько, то і попросив полярників вклонитись пам’яті його світлого імені що довічно може бути на варті України в Антарктиді.