Поетичний марафон на радіо: - ВЕЛИКОДНІ ДЗВОНИ ПЕРЕМОГИ

На Великдень кожний селянин старався бодай кілька разів смикнути за мотузок і вдарити в дзвін, бо це за народнім віруванням приносило щастя, зокрема... родила гречка.
«Після розговіння кожний поспішає першим вийти на дзвіницю і задзвонити, будучи певний, що від цього буде добрий урожай гречки на його ниві» 1.
«На Великдень цілий день дзвонять. Хвалять собі, як хто перший, укусивши паски або свяченого яйця, задзвонить. Проте молоді парубки, що ближче церкви сидять, перебігаються, аби перший задзвонив. Коли з’їдять обід, приходять до церкви і старі, і молоді»2.
Колись у нас на Україні були такі люди, що вміли дуже гарно видзвонювати на дзвонах — «грати». Ось уривок із спогадів про одного з таких дзвонарів, дзвонаря Андрія з Полтавщини:
«Це був манастирський послушник, жив у манастирській келії. Він був дзвонарем-віртуозом. Кожної неділі, як тільки світало, він уже був на манастирській дзвіниці і дзвонив. Але як же він дзвонив! На тих дзвонах він виробляв чуда. Всі люди, де б вони не були, в Полтаві та в околиці, вибігали на двір і, як зачаровані, стояли й слухали дзвонаря Андрія, — то були справді божественні звуки, що могли виходити тільки з-під рук Богом обдарованого генія.
Взагалі Андрій був чоловіком здібним, добре начитаним, в його келії було завжди багато книжок, що він їх читав у кожну вільну хвилину після праці. А праця була в нього тяжка, він ходив біля корів, коней та працював у саду.
Було, як яке велике свято, як ось Великдень, Андрій уже з самого досвітку на дзвіниці. Він одягав на кожну ногу по вірьовці до п’ятьох невеличких дзвонів, а до п’ятьох інших брав у руки, мотузки ж від трьох найменших’дзвонів тримав у зубах. Понад нього у великий дзвін бив його помічник, а два середні дзвони-підчаски допомагали дзвонити ще два хлопці. І то було „тріо”, варте уваги самого Бетговена!
Урочистий передзвін тривав пів години, а як коли, то й більше. Люди, що виходили з церкви, ніколи не йшли додому доти, доки не замовкнуть дзвони. Було, всі постають на площі, позадирають голови й дивляться, як Андрій „грає на дзвонах”.
Про дзвонаря Андрія тоді розходилася слава по всій Лівобережній Україні, і письменні люди говорили, що він міг би стати добрим композитором, якби йому дати належну школу. Але... в 1924 році, коли в келіях манастиря вже засідав большевицький „жилкооп”, Андрій заподіяв собі смерть. Він запалив у своїй келії піч, закрив каглу і задушився чадом.
Що ж залишилося бідному Андрієві? Він з дитинства звик до церкви, до Богослуження, а дзвони — це була його стихія, без них він жити не міг...» 3
Французький письменник ХІХ-го століття, Франсуа Рене де Шатобріян (1768-1848) описав цілу гаму найсвятіших людських почувань, що пов’язуються з церковним дзвоном:
«Яке серце не тремтіло при звуках дзвонів його батьківщини, — тих дзвонів, що радісно лунали над його колискою, вістили про його появу на світ, відзначали перше биття його серця, благовістили навколо про радість його отця, про муки та ще більшу радість його матері. Чудові мрії, якими нас заколисує благовіст рідного дзвона, вміщає все найдорожче для нас: релігію, родину, батьківщину, колиску, могилу, минуле й прийдешнє» 4.
Під тяжкою рукою ворога замовкли дзвони України... Наша батьківщина, слізьми й кров’ю полита, мовчить сьогодні в день Христового Воскресіння, вже не дзвонять передзвонами веселі дзвони. Важкий камінь неволі лежить на грудях України. Але всі ми віримо, що той камінь найміцнішою рукою Правди буде скинений у вічне забуття, і, як Христос воскресне, воскресне Україна!

До редакції радіо Українська хвиля з Європи, напередодні Світлого Христового Воскресіння надійшов лист з чудовими вітаннями та віршами від поетеси з Вінниччини Наталії Погребняк.

"Переглядаючи свої сторінки у соцмережах, переконалася, що свято Великодня для україїнців особливе: воно об'єднує родини, робить чистішими наші помисли, народжує світлі мрії. Хочеться долучитися до вітань, що будуть адресовані нашому народові, і побажати здійснення найзаповітнішої мрії українців - завершення бойових дій на сході України. Бажаю, щоби наші вояки-патріоти повернулися до своїх родин, де на них чекають рідні і близькі. Світлої радості кожному дому. Нехай мир, добро і злагода панують в кожному серці"? - пише пані Наталія.
Ці та інші вірші звучатимуть у нас на радіо...

ВЕЛИКИЙ ДЕНЬ!

Великий день! Завмер весь світ –
Чекаєм воскресіння…
Чекаєм ангелів приліт,
Щоб нам вогню рожевий цвіт
Приніс життя-спасіння.

Вогонь життя, неначе міст
З народження до раю,
Зійшов з небес! Скінчився піст,
Що духу дав вселенський ріст.
Вітаю всіх! Вітаю!

Великий день! Горять свічки,
А сонечко пірнає
У хвилі Радості-ріки.
В руках розквітли крашанки…
«Христос воскрес!» – лунає.

Великий день! Христос воскрес!
Іскряться щастям очі.
Здійснилось чудо із чудес:
Воістину Христос воскрес
І нас веде із ночі!
ПИСАНКИ
Посадила рядочком малих діточок.
Запалила свічу, помолилась…
По яєчку живім заструмив писачок,
І з-під нього зоря народилась.

Та зоря сповістила, що віра жива
Моїм дітям у спадок віддасться,
І молитви святої дозріють слова,
Бо несе вона радість і щастя.

Ось яєчко розписують руки малі:
«Для бабусі одне і для мами…»,
Хай тікають від хати всі біди й жалі,
Бо Христос залишається з нами.
Рік за роком зростають дівчатка мої.
Ось вже поруч онучка сідає.
Доки писанку пише сім’я на Землі,
Переможно добро воскресає.

ВЕЛИКДЕНЬ

Великий день ступав подвір’ям храму,
Що встав понад вірянами, мов страж.
Великий день життя – невпинну драму
Звеличував, змінивши антураж.

Торкався він душі словами дзвонів,
Молитвою запрошував усіх
У світ надій, і віри, і канонів,
У світ без дум приземлено лихих.

І грало небо сонячним промінням,
Вітаючи спасенних. День чудес
Радів новим прийдешнім поколінням:
- Христос воскрес!
- Воістину воскрес!

ЛЮДИНА ПОЧИНАЄТЬСЯ З ДОБРА

«Людина починається з добра!» –
Відома здавна істина стара.

Ця істина у темряві світилась,
В негоду всім тепло своє несла.
Не зрадила вона і не схилилась
Під ницим тягарем земного зла.

Хто ділиться добром, той багатіє,
Як сповнений теплом осінній сад.
Добро поміж людьми росте, міцніє
І множиться, воздавшись у стократ.

Хай істина вовік живе стара:
«Людина починається з добра!»

*

Якби чарівне мала я уміння,
Якби творити вміла чудеса,
Просила би для всіх благословіння,
Яке дарують щедро небеса.

А ще – земної радості, любові
І просто розуміння повсякчас,
Щоб всі були веселі і здорові
І злагода об’єднувала нас.

Просила би я крил для тих, хто мріє,
Для того океан, хто марить ним.
Подарувала б віру і надію,
Земного щастя крапельку – усім!