Студія «АРАТТАФІЛЬМ» представляє: майбутній кіносценарій, Петро Олар та Анна Дущак ЧІЧКА
30 Квітня, 2021
Студія «АРАТТАФІЛЬМ» представляє: майбутній кіносценарій, Петро Олар та Анна Дущак ЧІЧКА
Кіноповість Спогад з життя.
Що до мене, то все було оповите якоюсь тайною. Я була ще зовсім мала, та пам’ятаю; як татова мама, бабця моя, коли приходила до нас все обзирала мене: - Мой Пантелею, ану придивися добре на ню ! Така носата, така зубата ! Вона, що твоя має бути ? Вона не є твоя ! Я не розуміла того, і собі думала, - що вони таке кажуть ? І про що говорять ?
Але бачила, що тато мене не долюбляє. Старшу дочку Марусю він любив. Бо вона була схожа на нього, Юру теж, бо то син, Нюрку любив, бо вона копія його мами, а мене не любив, і мені більше за всіх діставалося. Памятаю Юрко був маленький, ще в колисці, мені ж було років шість з половиною, мами вдома не було, лише ми діти , і тато. Юрко чомусь заплакав і тато мене вхопив і викинув з хати надвір у сніг під стодолу, Я була лиш у тоненькому халатику, а надворі зима, мороз. Пішла до сусідки тай вона мене відігріла. Серед всіх винуватою мала бути я...
Тато вважав мене не своєю дитиною, а бабуся не своєю внучкою, від них я не мала ласки, ні любові, - для них я була чужа... А я й не була схожа на тата, ні на бабусю, ні зовні ні характером, не була подібна до сестер та братів, я була іншою ... І то була не випадковість. Одного вечора в розмові на сімейну тему мама якось словом обмовилася, і я зрозуміла: так тато правий, я донька не його, мій справжній тато, мамин перший чоловік Остап...
Час ішов, роки минали... Старша сестра вийшла заміж, вже й мені було близько до вісімнадцятки.
- Шукай хлопця собі дівко, пора думати про заміжжя. Вісімнадцятка близиться вже за Нюркою кавалери зазирають...
- Звідки візьму хлопця того ? Довга худа, хто там на мене хоче подивитися ? Серед хлопців у мене було багато чудових друзів, але більш аніж просто дружбу мені ніхто не пропонував. З подругою Лесею обидві йшли на танці, вдвох і вертались. Однієї неділі ми верталися пізніше, як завжди, світло в хаті горіло, Мама не спала. Й не вститгла увійти до хати, як мама налетіла на мене з криком і кулаками:
- Це що таке ? Ніколи так пізно не приходила... Десь була, га ?
- Що з вами мамо ? та ж на танцях була...
- Я тобі зараз волося з голови змичу ! Хлопець з десятої години під хатою чекає...
- Який хлопець ? звідки він взявся ?..
- Мама гупала мене кулаками по чому попало, і смикала за волося...
З лавочки, що стояла під яблунею біля хатит підвівся хлопець і рушив до нас.
Я й не думала , що наші матері працюють разом на одній роботі, і віддавненько сватаються. Він підійшов до моєї мами, і відсторонив її від мене...
То мабуть про нього все мені мама товкмачила кожний раз, як я на танці йшла.
- Подивися, там є такий Георгій Ісипчук, файний парубок, газдівський,
придивися добре дівко, чуєш ?..
- Лишіть не бийте її...
- Сиділа, як примусово, біля нього. А якось прихожу з роботи , а мама ;
- Оце був Георгій, він має серйозні наміри, говорив що... хоче... Бо я йому
сказала, як думаєш женитися, то, я її спам’ятаю, і вона буде з тобою.
- Я його не хочу !..
- Як це не хочеш ? Файний, з газдівської фамілії. Хто тебе хоче ?... Он Нюрка,
менша, а вже має кавалера, а ти що чекаєш ?
- І умовила мене, і ми почали зустрічатись. Але як йшли в місто , в кіно, то на
відстані один від одного. Він то одягався дуже не по сучасному, а я занадто по сучасному. Ото і соромилися одне одного. А потім привикла, тай подруги заміж виходили... Думаю ще подивлюся, якщо багач і скупий – не ходитиму з ним... Але він на разу був добрячим, і не скупим. А підготовка до весілля й шла повним ходом... Прийшли свати, як годитьсмя перев’язали їх рушниками, домовились на літо. Весілля почалося з того, що я мала раненько віднести вдовиці калач, кілька полінець дров, аби була гарна погода. А там далі музики, почали везти придане, дари, все що заказали батьки молодого... Вечором мені стало страшно, як я маю лишатися в свекровій хаті. Гірко плакала, А Георгій тоді став перед мною на коліна, просив не робити встид... І все заспокоював...
- Не бійся, я тебе бити не буду...
- Я тоді не розуміла до чого ця бесіда! В мене такого не було й в голові, щоб з
любові й бити... А в першу „ брачну ніч”, він називав мене чужим ім’ям... А
через тиждень вже дістала свого першого ляпася, від якого упала.
- Більше року, я терпів аж зуби стискав. Тепер життя в тебе міняється, буде так як
я сказав !А свекруха добавила:
- Ти видиш, як тут є, хочеш аби було добре, маєш бути нижче трави, тихше води.
Через рік народилася донька, хоч він чекав сина. Юльці було десь чотири місяці тоді, як він мені сказав, - Що ти є, що тебе немає, існуєш ти чи ні мені всеодно. Ліпше би тебе не було, щоб ти незнаходилась зі мною...
Забрала дитину, взяла необхідне, і пішла до мами.
- Я з Георгієм жити не можу, в нас немає нічого спільного
- Цього ж вечора вертайся назад до чоловіка.
- Я піду під поїзд.
- Йди під поїзд, йди куди хочеш, в мене ти знаходитися не будеш. Забирайся...!
Сльози не допомогли... Мусила вертатись...
Пізніше я дізналась, що в нього була дівчина, яку він дуже любив, але батьки
заборонили взяти її. Вона була позашлюбною дитиною, виросла без тата.
- Візьмеш її, виженемо з дому, а як ні, - все віддамо тобі... Такої невістки нам не
треба... Здибатися нема з ким...
- І Георгій її не взяв... А вона стратила плід їхнього кохання, - дитину якою була
вагітна... Він на ній не женився, але не забув її. І з ким пов’язувати свою долю
йому вже було всеодно...
- Так ми прожили шість років, без лоюбові, без розуміння... Бита перебита, в
синяках майже весь час... На роботі вже перестали вірити в бріхні які я вигадувала, і завідуюча „ Посажу” - де я працювала продавцем без мого відома пішла до директора де працював Георгій виясняти причини моїх синців. Бажаючи зробити добро, тільки погіршила ситуацію в якій я знаходилась...
- Ага ! Є синяки, да ? А тепер, битиму так, що синяків не буде.
- Бив по нирках... Потім валялась по лікарнях з нирками шлунком... Садист... І причини не було... На других не задивлявся, тай на мене ніхто... Скаржилася свекрусі, тай вона бачила сама не раз.
- А мене скільки старий бив ? Скільки я терпіла ?..
- Так наче це так й повинно було бути.
